Ревізор характеристика образу Городничий (Сквозник-Дмухановский Антон Антонович)

Городничий(Сквозник-Дмухановский Антон Антонович) –
другий(після Хлестакова) за значимістю персонаж комедії; “голова” повітового міста, від якого “3 роки скачи, ні до якої держави не доїдеш”. Таке “серединне” місто повинне служити символом провінційної Росії взагалі, а Г. Сквоз-ник-Дмухановский – втілювати собою тип “городничого взагалі”.

Згідно гоголевским “Зауваженням для рр. акторів”, Г. що “вже постарів на службі і дуже не безглузда, по-своєму, людина. Риси обличчя його грубі і жорсткі, як у всякого,

що розпочав важку службу з нижчих чинів. Волоса на нім стрижені з сивиною”.

Г. – у відмінність навіть від Хлестакова – бере участь у дії від першої сцени до останньої. На початку він зачитує лист від “приятеля” Андрія Івановича Чмыхова з “пренеприятней-шим звісткою”(“До нас їде ревізор”). У кінці бере участь в оголошенні “викривального” листа Хлестакова, якого, несподівано обманувшись, визнав ревізором; після явища Жандарма із звісткою про приїзд “настЬящего” чиновника з Петербургу, разом з усіма завмирає в німій сцені.

Саме обмовка Г. в д. 1, явл. 1(“…якщо тільки вже не

приїхав і не живе де-небудь інкогніто”) дає зав’язку комедійному сюжету. Чиновники обговорюють у своєму колі отриману звістку(при цьому двоє, суддя Аммос Федорович Ляпкин-Тяпкин і поштмейстер Іван Кузьмич Шпекин, не змовляючись, пояснюють приїзд чиновника “політичними причинами”, підготовкою Росії до війни); Г. віддає традиційно-водевільні розпорядження по “облаштуванню” міста(вигнати зайвих хворих з лікарні, де пацієнти видужують “як мухи”, і зробити над ліжками тих, що залишилися написи по-латині; навести порядок в училищах; перлюструвати листи). Тим часом поміщики Бобчинский і Добчинский шукають “виконавця” ролі інкогніто – і знаходять його в особі 23-річного титульного радника Хлестакова, наступного з подорожной в Саратов, але застряглого в місцевій корчмі (нічим сплатити борг за постій і їду).

Мимоволі “зав’язавши” сюжет, Г. сам продовжує його розкручувати. Явившись до Хлестакову(д. 2, явл. 8), Г. не вірить правдивим словам переляканого на смерть писаки, упевненого, що його хочуть доставити у в’язницю за несплату, тлумачить їх як хитромудрий виверт “інкогніто”(“Які кулі відливає”!). І навпаки, коли у Хлестакова, вже у будинку Г., після “бутылки-толс-тобрюшки” з губернською мадерою розв’язується мова і він довирается до того, що робить себе у фельдмаршали, – Г. йому майже вірить (“що, якщо хоч одна половина з того, що він говорив, правда? Підгулявши, людина все несе назовні” – д. 3, явл.”Створивши” Хлестакова, який врешті-решт сватається до його дочки Марье Антонівні, Г. сподівається з його допомогою перестворювати себе самого, своє власне життя. Після від’їзду уявного ревізора Г. немов би продовжує грати його роль – роль брехуна і фантазера. Роздумуючи про вигоди спорідненості з “поважною особою”, він сам себе подумки робить в генерали і миттєво вживається в новий образ – д. 4, явл. 1(“А, біс візьми, славно бути генералом”!). Несподівана(явл. 8) поява Поштмейстера, що розкрив лист Хлестакова до “душі Тряпич-кину” і що виявив, по-перше, що той “зовсім не ревізор”, а по-друге, що принизливі характеристики дані усім чиновникам, у тому числі Г.(“безглуздий, як сивий мерин”), не просто витвережує Г., не просто ображає до глибини душі. Він дійсно “убитий, убитий, зовсім убитий”, “зарізаний”. Г. як би скинутий з вершини соціальних сходів, на які вже подумки підійнявся. До нього поступово доходить, що він по власній дурості “бурульку, ганчірку прийняв за важливу людину”. Г. – обманщик, що обдурив за своє життя трьох губернаторів(“що губернаторів годі і говорити про губернаторів”; ср. пасаж п’яного Хлестакова : “Мене завтра ж зроблять зараз у фельдмарш.”.); Г. – шахрай, готовий вести торг з самим Провидінням(він обіцяє, якщо все зійде з рук, поставити одну трипудову свічку, для чого на кожну “бестію купця” збирається накласти доставку трьох пудів воску; питання про те, куди підуть “зайві пуди”, недоречне). І цей-то чиновник перехитрив сам себе.

Переживши неймовірне, принизливе потрясіння, Г. – уперше в житті! – на мить прозріває, хоча сам вважає, що осліпнув: “Нічого не бачу. Бачу якісь свинячі рылы замість осіб, а більше нічого”. Таке місто, яким він управляє; такий він сам; і на піку пережитої ганьби він раптом височіє до справжнього трагізму, хоча і не в силах утриматися від “нашіптування” нечистого. (“Над ким смієтеся? над собою смієтеся”! – обурено вигукує він, як би не розуміючи, що в цьому очисному сміху людини над самим собою, над своєю пристрастю, над своїм гріхом автор і бачить вихід із смислових колізій комедії.) Не випадково в пізнішому попередньому “Повідомленні для тих, які побажали б зіграти як слід “Ревізора”(1846) Гоголь визначає положення Г. після оголошення про приїзд справжнього ревізора(“Німа сцена. Г. посередині у вигляді стовпа з розпростертими руками і закиненою назад головою”) як істинно трагічне.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ревізор характеристика образу Городничий (Сквозник-Дмухановский Антон Антонович)

Categories: Твори на вільні теми

Links