Реве та стогне Дніпр широкий, щоб розбудити тих, хто спить
Люди – наче ріки.
Малі, ледь помітні серед очеретяних та верболозних берегів. Або великі й величні, що гордо несуть свої води до моря, зрошують поля, тримають на собі пароплави, дають енергію для електростанцій.
Одні легко всихають, лишаючи лише русла. Інші живуть віками, і здається, що вони вічно молоді.
Чи не можна сказати те саме про творчість різних поетів?
Кого нагадує Дніпро – символ України на всі часи, могутня і прекрасна ріка, джерело натхнення для митців, ріка хрещення Русі, свідок героїзму народу з часів його виникнення?
Він – вічний.
Він – різний.
Зворушливий і лагідний, коли оспівує “карі оченята”, світле і чисте кохання, працелюбних людей, “садок вишневий коло хати”, коли він милується степами і ланами, над якими “тихесенько вітер віє”, вербами, тополями, взагалі – красою людей, природи і України в цілому.
Але, як Дніпро, буває похмурим і грізним, коли “сердитий вітер завива”
Чорні хмари самодержавства нависали над гнобленими народами Російської імперії, в якій “на всіх язиках все мовчить”. Цар “приспав” “хиренну волю”. Але гучніше Дніпрових порогів лунає голос Шевченка:
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте!
Била на сполох бунтівна муза Кобзаря:
Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Його чули. І боролися, і перемагали. Сонце проривало хмари над Дніпром. Працьовитий і мужній народ здобув свободу і незалежність – хай через багато років після смерті самого Шевченка, що усі свої сили, усе своє натхнення віддав визвольній боротьбі, за світ, у якому:
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
І сьогодні актуальним є заклик Тараса Шевченка не бути байдужи ми до долі рідної землі. І знову під час палких суперечок часом наводять як доказ рядки з його віршів.
Наприклад, таке складне питання, як пошук правильного ставлення до чужої культури, чужої мудрості. Хтось і досі чекає, що нас навчать якіїсь-то “німці” – хтось з-за кордону. Інші, навпаки, не бажають нічого слухати про чуже, бачать у ньому лише зло. Але ж Шевченко ще у ХІХ столітті закликав:
…Учітесь, читайте.
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Не вичерпати води з Дніпра. Невичерпна Кобзарева мудрість.
Багато його пророцтв і мрій здійснилося – чи не у цьому зайвий доказ глибини його розуміння світу?
І забудеться срамотна
Давняя година.
І оживе давня слава,
Слава України.
Оживає ця давня слава. “Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля” – співаємо ми в державному гімні.
Живий Дніпро-Славутич. Живий великий Кобзар!
Житиме завжди і йтиме в світле завтра народ Ярослава Мудрого і Володимира Великого, Шевченка і Сковороди, Франка і Лесі Українки, Довженка і Стуса.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)