Реалізм віршів Буніна
Визнаний майстер прози, Бунін був і видатним поетом. Його вірші почали з’являтися в ті роки, коли в російської поезії вже голосно заявили б собі провісники декадансу (Д. Мережковский, Н. Мінський, 3. Гиппиус, К. Бальмонт і ін.). Однак ранні вірші Буніна відрізнялися від шукань “нового плину” і своїм відчутним зв’язком із традиціями російської класичної поезії (Пушкін, Лєрмонтов, Тютчев, Фет, почасти Я. Полонский і А. Майков), і радісним світосприйманням, і тяжінням до строгої, ясної форми, до реалістичних обрисів людей і явищ навколишнього
Ліс, точно терем писаний, Ліловий, золотий, багряний, Веселої, пестрою юрбою Коштує над светлою галявиною
Декадентська критика знаходила вірші Буніна занадто традиційними й “старозавітними”, але поет залишався вірний реалістичним засобам зображення. Однак на початку 900-х років у його добутках з’являється щось родинне мотивам декадентської поезії, таким, як прихильність
Серед поетичних творів Буніна чимало й таких, у яких дані реалістичні картини сільського й садибного побуту, зі співчуттям обкреслені образи простих людей (“Орач”, “Косовиця”, “На Плющихе”, “Пісня” і ін.). З незмінною симпатією’ малює поет український національний побут (“Старий у хати віяв…”, “Христя”, “На Дніпрі”, “Уж підсихає хміль на тину”, “Там, на припеке…” і ін.). За мотивами народних переказів і дум про битви запорожців з турками написана невелика героїчна балада “Мушкет”.
Будучи традиційним поетом, негативно ставлячись до формалістичного новаторства символістів, Бунін разом з тим напружено шукав нові поетичні засоби. Такі своєрідні риси його прози, як широке використання “прозаиз-мов”, лексичної й інтонаційної розмаїтості живого розмовного мовлення, лаконізм, точність словесних характеристик, властиві і його віршам
Оригінальний поет, Бунін був і чудовим перекладачем. Неперевершеним залишається його переклад поеми Г. Лонгфелло “Пісня про Гайавате”, відзначений Академією наук і відзначений в 1903 році Пушкінської премії. Буніну належать переклади таких видатних створінь світової літератури, як “Каїн” і “Манфред” Байрона, “Годива” Теннисона, “Кримські сонети” А. Міцкевича
У спадщині Бунін-перекладача зустрічаємо свідчення його великого інтересу до творчості Тараса Шевченко. У листі до І. А. Белоусову від 3 лютого 1889 року молодої Бунін виявляє чудове розуміння художніх особливостей ліричних віршів Шевченко, особливо відзначаючи такі їхні риси, як “глибина й теплота почуття”, “поетичний смуток” і музикальність. В 1891 році він друкує в газеті “Орловський вісник” статтю про творчість Кобзаря, у якій називає його одним з “талантливейших і благороднейших людей”, пише про високу простоту й ліризм шевченківської поезії
В 1900 році були надруковані два бунинских переклади із Шевченко – початок “Запов1та” (“Заповіт”) і перші рядки вірша “Закувала зозуленька” (“У зеленому, темному гаї”). Через багато років у романі “Життя Арсеньєва” Бунін від імені свого героя з любов’ю й замилуванням буде говорити про людей і природу України, прекрасніше якої “немає країни у світі”. У цьому зв’язку в тексті роману цитуються рядки з вірша Шевченко “До Основ’яненка”: “Чайку скиглить литаючи…”, а сам Шевченко названий “зовсім геніальним поетом”.
Перу Буніна належить також переклад вірша Б. Грінченко “Утер вие, плеще хвиля” (“Виє бура, хльостають хвилі”, 1898).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)