Реалізм добутків Хемингуэя
“Гарний письменник,- затверджує Хемингуэй у книзі “Смерть після полудня”, – повинен по можливості знати всі”. Письменник підкреслював пізнавальне значення літератури. “Кожна правдиво написана книга – це внесок у загальний фонд знань, представлений у розпорядження письменникові, що йде на зміну, але й цей письменник повинен внести певну частку досвіду, щоб зрозуміти й освоїти все те, що належить йому по праву спадкування,- і йти далі”.
Хемингуэй намагався обгрунтувати лаконізм свого стилю й зв’язати його з умінням
Справедливо засуджуючи літературщину Хемингуэй разом з тим недооцінював можливість узагальнень. Для нього проникнути в саму суть явищ – це зрозуміти послідовність фактів і дії, що викликають ті або інші почуття, що значно звужує можливість дійсного проникнення в сутність явищ, їхнього художнього узагальнення. Не випадково з явною ворожістю Хемингуэй ставиться до епосу (“Всі погані письменники обожнюють епос”). Так виявляються не тільки імпресіоністичні особливості творчої манери Хемингуэя, що прагне передати читачеві настрою, почуття, переживання героя, не нав’язуючи своїх поглядів на життя, але й певне прагнення канонізувати свою творчу манеру
В “Зелених пагорбах Африки” розмова про літературу триває. Тут письменник ще більш різко підкреслює свою відразу до буржуазної цивілізації. Культ примітива, природи, цей своєрідний руссоизм веде Хемингуэя до неприязного відношення до економіки. У ній є щось від лукавого для мисливця й шанувальника бою биків
И “Смерть після полудня”, і “Зелені пагорби Африки” були для Хемингуэя спробами осмислити місце в житті й у літературі, але ні в бої биків, ні у вільній від машин і цивілізації Африці, ні в спогляданні смерті він його не знаходить. Хемингуэй не може вирішити у втечі від суспільства проблему місця людини в суспільстві, і в середині 30-х років він знову обертає свій погляд до корінних проблем життя суспільства, порушеним, але не вирішеним у його реалістичному романі “Прощай, зброя!”.
Письменник змушений знову звернутися й до епосу, до якого зовсім недавно. у книзі “Смерть після полудня” висказалсвое вкрай скептичне відношення
Для повернення Эрнеста Хемингуэя до літератури реалістичної показовий одне із кращих його оповідань – “Снігу Кіліманджаро” (1936). Герой оповідання – умираючий письменник Гарри, перебираючи в пам’яті пережит і написане, доходить висновку, що він не написав те, що хотів. Гарри не знаходить шляхи від комфорту й багатства до теперішньої літератури. Його внутрішня суперечка дозволяє смерть
У другій половині 30-х років у творчості Хемингуэя наступає помітний підйом. Він пов’язаний з участю письменника в антифашистській боротьбі іспанського народу. Такі роман “Мати й не мати” (1937), п’єса “П’ята колона” (1938), сценарій “Іспанська земля” (1938), роман “По ккому дзвонить дзвін” (1940).
Дія роману “Мати й не мати” відбувається на Кубі й у Флориді. Герой роману – американський моряк Гарри Морган – мужня й сильна людина, вона з тих, хто “не має”. Гарри говорить про економіку, від захоплення якої письменник раніше застерігав. Більш того, його герой бунтує проти цих законів, по яких людина приречена на голод. Але Гарри змушений жити й умерти по вовчих законах
Істотне значення має намічена в останньої, третьої, частини роману проблема письменника й сучасності. Хемингуэй швидкими мазками малює образ письменника-кон’юнктурника Ричарда Гордона. Гордон пише четвертий роман, цього разу про Гастоновской на текстильній фабриці. Він пише про те, чого не знає й не розуміє. Для Хемингуэя роман “Мати й не мати” означав поворот до нового бачення життя, він намагався по-новому осмислити місце письменника в житті й засуджував тих, хто примазується до великого руху проти законів, що прирікають людей на голод. Ричард Гордон неприйнятний ні для комуністів з роману “Мати й не мати”, ні для Хемингуэя. Образом Гордона Хемингуэй прощався й зі спустошеними героями своїх ранніх добутків. Адже Гордон – це теж своєрідний варіант людини “загубленого покоління”, людину, що втратила віру в життя й пливе з волі хвиль
Уперше в романі Хемингуэя з’являються комуністи. Вони – на периферії роману. Але до них Хемингуэй ставиться з повагою: “Щоб бути комуністом, потрібні дисципліна й помірність; пьянчуга не може бути комуністом” – так характеризує комуністів – один з героїв роману
В останніх словах умираючого Гарри: “Чоловік один не може. Не можна тепер, щоб чоловік один. Однаково чоловік один не може ні риса” – виражена відмова від самотнього бунтарства, що було властиво многим колишнім героям Хемингуэя, відмова від того прагнення бігти від суспільства, що властиво героєві роману “Прощай, зброя!” лейтенантові Генрі
Роман “Мати й не мати” не схожий на колишні книги Хемингуэя. Розвиваючи епічні тенденції роману “Прощай, зброя!”, письменник прагне розповісти про долю моряка Гарри Моргана на широкому соціальному тлі. Але це тло ще погано погоджується з основною дією книги, недостатньо органічні. Хемингуэй освоює новий для нього життєвий матеріал, і, може бути, тому в останню частину книги уриваються й незвичайні для художньої манери письменника публіцистичні відступи
(1 votes, average: 5.00 out of 5)