Реалістичний пейзаж у тв-ве Пушкіна. Роль пейзажу у тв-ві Пушкіна
Роман-Трагедія пробудивший свідомість. Зміст назви “Герой нашого часу”. Пекуче почуття особистості. В 1839 році була опублікована повість Михайла Юрійовича Лермонтова “Бэла” потім “Тамань” і “Фаталіст”.
В 1840 році ці три повісті вийшли як глави роману “Герой нашого часу”, а потім світло побачило весь добуток у цілому. Роман піднімає проблему долі вольової й обдарованої особистості в епоху безвременья. Героїчна спроба “ста прапорщиків” змінити суспільного лада Росії обернулася трагедією для цілого покоління
Десятиліття, що пішли за розгромом повстання декабристів, були роками реакції, політичного гніта. Щоб зберегти в собі віру в Майбутнє, знайти в собі сили для діяльної праці в ім’я прийдешнього, потрібно було зуміти побачити реальні шляхи боротьби й служіння істині. Переважна більшість мислячих людей тридцятих років становили саме ті, хто не зумів або не встиг знайти цю ясність мети, у кого сформований порядок життя віднімав віру в доцільність служіння добру. Композиція роману дуже складна
Головний герой і його життя з’являються перед читачем із трьох точок зору. Композиційна
Цей духовний психологізм є наслідком особливостей “нашого часу”. “Наш час” епоха, у якій люди, що опанували культурою, минулого приречені на життя нещадну, оскільки історична действитель-ность не могла дати задоволення їхнім поривам і суспільно корисної діяльності. Важка атмосфера, доноси, посилання, стеження зробили для передових людей неможливим вираження власних політичних поглядів
Цінувалася сіра посередність, у той час як будь-яка живаючи думка душилася. Головним були порядок і добромисність. І для людини мислячого, прагнучого до пізнання миру, цей час було вкрай важким
У літературі це привело до появи нового “героя”. Уживши це слово, автор не має на увазі його прямій, героїчний зміст. Навпаки, але підкреслює, що час героїчних людей пройшло. Людина прагне замкнути в собі, поринає всамоанализ.
Цим і займається головний герой роману Печорин. Доля головного героя була відбиттям доль його покоління. Через учинки Печорина Лермонтов характеризує хворобу свого покоління привабливість зла. У своєму журналі герой пише: “Зло породжує зло; перше страждання дає поняття про задоволення мучити іншого…” Дійсно, зло привабливо, і головний герой підтверджує це своїми вчинками. Його вчинки злі, але їх чекають від нього, тому він їх робить
Саме в цьому й полягає трагедія свідомості, що пробудилося. Печорину відкрилося світло у всій незначності й убогості. Його мучить питання про межі свободи особи. В оповіданні “Фаталіст” герой міркує над тим, чи може людина сам вирішувати свою долю або все в житті визначається невідомою, невідворотною силою?
Слід зазначити, що в постдекабристскую епоху фаталізм став питанням часу. Він звільняв людину від відповідальності за долю миру, вів від боротьби, сіяв отступенческие настрою. Чи варто жити, якщо в житті незмінно тріумфує зло? Чи не є торжество зла законом божим?
Пробуджується свідомість героя, вона як би прозріває й усвідомить, що мир улаштований незовсім, хоча сам він прагне до ідеалу. “Пробігаю в пам’яті все моє минуле й запитую себе мимоволі: навіщо я жив? для якої мети я народився?..” Він не знає мети, але почуває, що народився не для того, щоб нудьгувати вжизни.
Він шкодує, що “не вгадав свого призначення” і “втратив на столітті запал” шляхетних прагнень. “Сили неосяжні” не знаходять теперішнього застосування, і людина дрібніє. Свідомість невідповідності своїх учинків справжньому характеру веде до роздвоєння особистості
У душі Печорина давно живуть два чоловіки: один діє, а іншої судить його вчинки. Печорин не може повно відчувати радість і щастя, тому що зробив із себе постійний об’єкт для спостереження. Такий самоаналіз, що не припиняється, заважає героєві віддатися цілком не тільки почуттю, але й дії, хоча в характері його одним із провідних якостей є активність, вольовий початок. Не одержавши сьогодення розвитку, ці якості поступово згасли, і Печорин, у кому так сильна була
(1 votes, average: 5.00 out of 5)