Реалістичні картини трагічного життя простих селян у новелі В. Стефаника “Новина” В. СТЕФАНИК
УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ І ТЕАТР 70-90-Х РОКІВ XIX СТОЛІТТЯ
В. СТЕФАНИК
Реалістичні картини трагічного життя простих селян у новелі В. Стефаника “Новина”
У 1898 році письменник деякий час перебував у селі Трійці Снятинського повіту. Він часто прогулювався понад Прутом, бо любив цю тиху красиву річку. Під час однієї з прогулянок митець почув розповідь про трагедію, яка сталася тут не дуже давно: один бідний удівець утопив свою молодшу доньку, а старша випросилася. Письменник був приголомшений почутим, він говорив із селянами, які знали
Поступово перед очима В. Стефаника постала гака картина. Після смерті дружини на руках чоловіка залишилося дві дочки – Доцька та Гандзуня. День за днем Михайло намагався вирішити безліч проблем: чим годувати дітей, чим топити в хаті, у що одягати себе й дівчат. Та час минав, а неприємностей тільки додавалося. Найбільше гнітило його те, що нічим було годувати дітей, які аж пропікали його наскрізь очима, у яких навіки оселилося відчуття голоду. І батько вирішує
Цей реальний факт і ліг в основу новели В. Стефаника “Новина”, яка була завершена 1899 року й увійшла до збірки “Синя книжечка”.
Головний герой новели – Гриць Летючий, бідний селянин. Постійні нестатки, голод, пошуки, як роздобути шматок хліба, зробили Гриця неврівноваженим, знервованим. Йому не хочеться повертатися додому, бо діти, тільки побачать його, відразу просять їсти. “То їжте мене, а що я дам вам їсти?” – кричить мін у відповідь на дитяче прохання. Але ми розуміємо, що причиною озлоблення Гриця є розпач, то селянська недоля зробила його злим. Навіть уявити важко, що міг відчувати батько, при очах якого повільно вмирають від голоду діти. А одного разу він глянув на них, і в голові майнула думка: “Мерці”. З того часу Гриць зовсім втрачає спокій, адже у нього в голові, постійно крутиться одне: “Мерці”. Напевно, боячись самого себе, селянин намагався не залишатися з дітьми в хаті, ішов геть. То до сусідів, то шукав собі якесь заняття. А страшна думка гризла його (середини, каменем давила груди. І позбавитися її було неможливо. Автор так описує зовнішність Гриця Летючого, передаючи його психологічний стан: “Гриць почорнів, очі запали всередину так, що майже не дивилися на світ”. Ми розуміємо, яка важка боротьба точилася в серці батька. Ще надіємося, що він зможе знайти якийсь вихід. Можливо, якоюсь порадою допоможуть сусіди чи знайдеться якась робота. Але зла доля залишилася невблаганною.
Одного вечора Гриць, зваривши декілька картоплин, кидає їх дітям на піч, щоб їли. Така поведінка батька насторожує. Але коли він говорить донькам, щоб злазили з печі, бо вони зараз підуть у гості, напруження зростає. Ми розуміємо, що Гриць починає втілювати в життя свій жахливий задум.
Далі автор створює експресіоністичну картину, подібних До якої не зустрічаємо в творчості інших письменників. Батько виходить у ніч разом із дітьми. На руках у Гриця Доцька, яка довірливо притулилася до нього, обняла ніжно за шию, Гандзуня тримається за татову руку, мокру від холодного поту. Гриць мовчить, тільки серце калатає у грудях щосили, лице в нього бліде, очі шалено блищать. І що ближче він підходить до річки, то більшими вони стають, тим страшнішого виразу набирають. А коли він бачить у світлі місяця відблиск ріки, то зовсім втрачає контроль над собою. Гриць став як камінний, втратив здатність ясно мислити. Якась невідома страшна й жорстока сила гнала його вперед, ось він уже біжить, не в змозі контролювати себе й зупинити, ось розмахується і з усієї сили кидає Доцьку у воду.
Психологічне напруження частково знято, камінь з душі скинуто, тому, коли Гандзуня, зрозумівши намір батька, який був готовий, як і сестру, закинути її у воду, почала проситися не топити її, Гриць погоджується. Хоча й впевнений, що малій тепер краще, бо вона навіки позбулася необхідності боротися із злиднями, голодом за життя.
На злочин Гриця штовхає не бажання полегшити собі долю. Він розуміє, що за свій вчинок буде суворо покараний, йому доведеться розплатитися, можливо, і власним життям. Його мучить власне безсилля, безпросвітність долі дітей. Батько прекрасно розуміє, що чекає на них у майбутньому.
Новела “Новина” – твір глибоко правдивий, усі вчинки персонажа логічно вмотивовані. В. Стефаникові вдалося відтворити трагедію душі селянина, розчавленої існуючою реальністю, яку він не може змінити і якій не може протистояти.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)