Раскольников у системі образів роману “Злочин і кара”
Жорстока, захоплююча, всепоглинаюча боротьба між Добром і Злом – ця проблема стояла і буде стояти перед людством завжди. У романах Федора Михайловича Достоєвського цей поєдинок розгортається в душах окремих людей. Полярність божеського і диявольського начал, бурхливий зіткнення світла й темряви розкриваються в самій глибині буття. Прикладом такої боротьби може бути майже кожен герой Достоєвського, але особливо яскраво вона виразилася в образі Родіона Раскольникова. У ньому укладено зерно і Боголюдини, і Великого Інквізитора.
Розкольників
Перший з героїв, близьких Раскольникова за ідеями “наполеонізма”, – Петро Петрович Лужина. Кредо його життя – Люби себе. Він може не замислюючись переступити через людину, через особистість, розпорядитися долею іншого для власної вигоди. Така його “теорія рваних каптанів”. За Лужина, возлюбити потрібно перш за всіх одного себе, тому що все на світі “на особистому інтересі засновано”. Це і зближує його з Раскольніковим. Якщо довести їх теорії до логічного завершення, то виходить, що “людей можна різати…”.
Якщо Лужина – двійник головного героя, то Лебезятні-ков – його відображення в кривому дзеркалі. Заперечення Раскольніковим законів суспільства і спроба перевлаштовано світ приймають у Лебезятнікова комічні, карикатурні форми. Андрій Семенович був одним з тих людей, які “… миттю пристають неодмінно до самої модної ходячою ідеї, щоб миттю окарікатуріть все, чому вони ж іноді найщирішим чином служать”.
Одним з найбільш загадкових у романі є образ Аркадія Івановича Свідрігайлова. Свидригайлов, як і головний герой, вважав, що все дозволено. Він переслідував Раскольникова мов тінь. Нез’ясовна сила тягла Родіона Романовича до Свідрігайлову, він відчував, що вони обидва провинилися; в хвилини відчаю і сумніви у своїй правоті Раскольников йшов до Свідрігайлову, щоб знайти в ньому підтримку і заспокоїти совість.
Але Раскольникова оточують і люди, яким близькі ідеї месіанства. Університетський товариш Раскольникова разу-Міхін – добрий, веселий, безкорисливий, розумна людина. Живучи заради інших, він готовий доглядати за хворим, піклуватися, протегувати, не вимагаючи за це ніякої платні. Такий і Раскольников, коли рятує дітей з палаючого будинку, допомагає бідному студенту, віддає останні гроші на похорон Мармеладова. Можна сказати, що Разуміхін – це втілення доброго початку Раскольникова.
Ще один герой роману – Порфирій Петрович, пристав слідчих справ. Він і з обов’язку служби, і за покликом совісті повинен дотримуватися законів. Розкольників хоч і відкидає їх, але свою теорію будує на основі відомих історичних фактів і закономірностей. Порфирій Петрович є інтелектуальним відображенням Раскольникова. Нікому не відомий слідчий зумів “розкрутити дуже заплутана справа”, не маючи прямих доказів і фактів.
Найдіяльнішу участь в порятунку змарнованого душі Раскольникова приймає Соня Мармеладова. Ця дівчина змушена переступити через себе заради своєї сім’ї, піти на злочин, опуститися до розпусти, але її душа залишається чистою і неразвращенной. У цій людині продовжує жити “жива совість”. У Соні є чітка межа між добром і злом, ці поняття не можуть підмінювати, як у Раскольникова. У неї є міцна, непохитна опора – віра в Бога. Наприкінці роману ми бачимо, що Раскольников повністю відрікається від своєї ідеї і починає розділяти почуття і переконання Соні. “Хіба можуть її переконання не бути тепер і моїми переконаннями? Її почуття, її прагнення, принаймні… “Соня представляє собою майбутність Раскольникова.
Усі ці герої протистоять один одному. Індивідуалізму та егоїзму Лужина протиставляється альтруїзм Разуміхі-ну. Порфирій Петрович “протистоїть Лебезятнікову з його запереченням законів. Але найзапекліша боротьба розгортається між Свідрігайловим і Сонею. І те, що Соня врешті-решт бере гору, ще раз підкреслює, що, як би не була піднесена і прекрасна мета, до неї не можна йти шляхами, такими, що суперечать простим Христовим заповідям.
Навіть для загального благополуччя не можна вбивати хай одного, нехай самого нікчемного й непотрібного людини. Ніяка мета не може виправдати засоби! Досвід Раскольникова показав, що не все дозволено, тому що природа людська сотворена за образом і подобою Божою, а тому кожна людина має безусловн’ое значення.
На прикладі Раскольникова ще раз переконуєшся, що неодмінно наступає момент, коли кожному з нас доведеться давати відповідь. Достоєвський хотів в кожній людині побачити і показати іскру Божу. І нам в наш скрутний час, коли люди втомилися від жорстокості і насильства, треба навчитися бачити кращий в людях. А для цього потрібно зупинитися хоча б на хвилину в божевільному бігу “за тієї прямої, що має властивість кола”, схаменутися і усвідомити, що ми вже підійшли до “останньої межі”. Прийшла пора знайти свободу і чистий, світлу Віру.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)