“Соціальні ідеї роману Ф. Достоєвського “Злочин і кара”

Роман ” Злочин і кара” належить до тих великих творів світової літератури, значення яких зростає для кожного наступного покоління. Образ Родіона Раскольникова став вічним супутником людства, бо на його прикладі Достоєвський поставив питання про шляхи розвитку людської особистості в переломних історичних умовах. А оскільки кожна епоха є по-своєму переломною, причини морального бунту героя Достоєвського викликають все новий інтерес у читачів.

Серцевину роману становить психологічна історія злочину і його моральних наслідків. Але

головний герой “Злочину і кари” – не звичайний злочинець. Вбивство старої лихварки Олени Іванівни Родіон Раскольников здійснює під впливом вистражданої ідеї, він розглядає свій злочин як якийсь експеримент, який має підтвердити правильність його теорії. Тому Достоєвський аналізує у своєму романі не тільки психологію свого героя, а й філософію, що привела його до злочину.

Раскольников – студент юридичного факультету, який залишив вчення через нестачу коштів. Його мати, вдова провінційного чиновника, живе після смерті чоловіка на скромну пенсію, частину якої вона висилає синові до Петербурга. Сестра

Раскольникова, Дуня, змушена працювати гувернанткою в будинку поміщика Свідригайлова, де вона терпить приниження і образи. Щоб допомогти матері і братові, вона готова вийти заміж за нелюба Лужина, грубу і вульгарну людину.

Родіон Раскольников – талановитий, розумний і чесний юнак. Живучи в тісній, схожій на труну, комірчині, страждаючи від голоду і холоду, він постійно стикається з убогістю, злиденністю і несправедливістю життя. Раскольников розуміє, що не тільки він, а й тисячі інших людей приречені на голод, хвороби, злидні і безправ’я. Він болісно думає, як знайти вихід із цього становища. Родіон страждає від приниження матері і сестри, готової заради нього продати себе в рабство Лужину. Він хотів би допомогти хоча б їм Але його страшний злочин – вбивство і пограбування – скоєно не з почуття голоду, не від відчаю.

Розмірковуючи про причини існуючої нерівності та несправедливості, Раскольников приходить до висновку, що вся справа у відмінності між двома розрядами людей. Одна частина – більшість, яка завжди мовчазно й покірно підкорялася встановленому порядку речей, не маючи сили повстати проти нього. Але в історії час від часу з’являлися “незвичайні” люди – Лікург, Магомет, Наполеон, які й були її справжніми двигунами. Такі особистості зухвало порушували норми загальноприйнятої моралі, йшли на злочини, щоб нав’язати людству свою волю. Сучасники проклинали їх, а нащадки захоплювалися і визнавали героями.

Раскольников довго обдумував цю систему ідей і навіть виклав її в якійсь статті, опублікованій в газеті за рік до скоєння злочину. Тепер його цікавило питання про власне місце в цьому світі, про те, до якої категорії людей відноситься він сам: “Твар я тремтяча або право маю?”. Він не хоче мовчки терпіти і коритися. Але звідси, на його думку, тільки один вихід – довести собі та іншим, що він має право вершити людські долі й переступати моральні закони. Цей висновок і приводить його до вбивства. Для Родіона це – випробування своїх сил, перевірка, чи справді він належить до породи “незвичайних” людей.

Ідея Раскольникова не нова: на ній побудовано будь-яке суспільство нерівності і гноблення. Сильні їдять слабких, хижаки заганяють дичину – такий закон капіталістичного суспільства (недарма подібні ідеї висловлюють у романі антиподи Раскольникова – Свідригайлов і Лужин). Раскольнікову здається, що він кидає виклик світу суспільної нерівності і придушенню людської особистості, а на ділі його протест цілком укладається в рамки цього суспільства. Неважко собі уявити, що в той момент, коли Раскольников вбиває стару з ідейних міркувань, сотні бандитів, розбійників і просто зневірених людей вбивають інших без всякої філософії Або не вбивають фізично, а позбавляють шматка хліба, примушують торгувати собою, красти і брехати. Раскольников міг би заперечити, що він убив з принципу, для того, щоб потім…

В тому і річ, що ніякого “потім” не буде. Раскольников не тільки абсолютно не уявляє собі подальших дій (у нього немає ніякої позитивної програми) , а й починає мучитися муками совісті. Він вважає, що програв, а ми розуміємо, що герой Достоєвського виявився кращим власної ідеї. Це протиріччя між глибоким і щирим протестом Раскольникова проти соціальної нерівності і гноблення і затвердженням права сильної особистості будувати своє життя на крові і кістках інших становить трагічну основу “Злочину і кари”. У ході розвитку дії роману Достоєвський змушує героя на особистому досвіді переконатися, що його бунт проти існуючої нелюдяності сам носить нелюдський характер і веде до придушення і морального умертвіння особистості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Соціальні ідеї роману Ф. Достоєвського “Злочин і кара”

Categories: Твори на задані теми

Links