Психологічний аналіз у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”
Із часу створення М. Ю. Лермонтовим роману “Герой нашого часу” у добутках російських авторів чітко простежується „эволюция зображення психологічного стану героїв. Головною особливістю Творчості Достоєвського є новаторство в дослідженні внутрішнього миру людини. Психологічний стан героя стає загальною стихією роману, і у всіх творах Достоєвського внутрішній мир персонажа показаний у періоди максимальної напруги, коли стан і. почуття экстремально загострені. Саме ця ситуація дозволяє авторові проникнути в глибинні шари людської
Автор зображує внутрішній мир людини як суперечлива єдність добрих і злих початків у його душі. Достоєвський показує не стільки еволюцію щиросердечних якостей героя, скільки його коливання від однієї крайності до іншої. Головний герой роману “Злочин і покарання” саме в такому стані, він метається від заперечення своєї мрії до твердого наміру неї здійснити
Достоєвський
Колишнє болісно-страшне своєрідне відчуття починало яскравіше й живее пригадуватися й усе приємніше й приємніше ставало”.). Достоєвський одним з перших прозаїків показав невичерпність і непізнаваність до кінця глибин людської душі. Іноді автор малює психологічний стан героя не як достовірне, реальне, а як можливе й приблизне. Це надає опису зыбкость. Достоєвський показує цим, що внутрішній стан героя значно складніше, ніж можна це передати точними словами, що всі відтінки почуттів можна зобразити лише з якоюсь часткою наближення, що існують такі шари в душі людини, які не піддаються опису
Автор показує внутрішній мир своїх персонажів ана-литично, але самі глибини людської натури залишає неосвітленими, даючи читачеві можливість самому додумати. Психологічний аналіз, як правило, супроводжується описом атмосфери, що супроводжується спеціально підібраними деталями, що позначають почуття, відчуття. Вибір пори року в романі Достоєвським теж не випадковий, він створює певну ситуацію. Літо, жара й духота вбивають Раскольникова – Достоєвський показує ту частину Петербурга, жителі якої не мають можливості й засобів куда-либо виїхати, тому влітку там так багато народу, що повітря не вистачає
Порфирій Петрович, слідчий, говорить Раскольникову: “Вам давно вже повітря перемінити пора”. Це задушливе місто наштовхує Раскольникова на злочин. Достоєвський використовує опис деталей зовнішнього, предметного миру, які по його задуму впливають на душу героя. Це й комірка Раскольникова, і Петербург у цілому, місто, що “висмоктує життя з людини”.
У романі дуже багато описів сонячних заходів, Розкольників найчастіше виходить на вулицю ввечері, і опис атмосфери в той час дуже символічно. Достоєвський включає в оповідання картину заходу для посилення впливу на читачів, сонце що світить, весняне, денне з’явиться тільки в епілозі. Там, у залитої світлом неозорого степу, Розкольників. позбудеться від своєї теорії
Висхідне сонце – символ відродження героя. Дуже важлива в романі цветопись. Найбільше часто використовувані автором кольору: жовтий, коричневий, голубой, чорний
“Жовтий Петербург”, – говорить про місто, у якому відбувається основна дія. Жовтий – колір божевілля й влади, у нього пофарбовані й будинку, і шпалери в комірці Раскольникова й у квартирі баби-процентщицы, і меблі у квартирі Порфирія Петровича. Соня живе по “жовтому квитку”. Цей колір створює тло міста, стає частиною внутрішнього миру головного героя
Крім того, у романі дуже важливий зелений колір, не випадково сон Раскольникова про побитий коня, що символізує те, що суть героя – захищати, а не вбивати, цей сон Родіон Романович бачить за містом, у гаї, на тлі свіжої зелені, де немає задушливої, що давить атмосфери міського життя. Коли Розкольників іде вчиняти злочин, його думки, непідвласні контролю героя, пов’язані із зеленим кольором. З’являється він і в епілозі роману. У Соні Мармеладовой – зелена хустка
Голубой колір – символ чистоти й спрямованості до Бога (блакитні очі в Соні). Зелений і голубой кольору повністю відбивають сутність характеру Соні. Вода в романі завжди зображується темн і коричневої й символізує трагедію. Заходи й звуки впливають на стан людини й створюють певну атмосферу (запах з підвалу, звуки дуже різкі).
Достоєвський створює відчуття примарності життя шляхом порушення звичних співвідношень між зовнішнім і внутрішнім. Реальність стає як би породженням свідомості, хиткої, зануреної в якийсь туман, тому що й маревні бачення Раскольникова, і реальні картини зображені в романі однаково вірогідно за допомогою тих самих прийомів. Достоєвський часто не акцентує увагу на тім, що описуване – це гра збудженої свідомості, читач як би переноситься в стан кошмару й марення героя
Одна з форм зображення психологічного стану – це сни. Переживання в них зберігаються й навіть підсилюються, тому що в підсвідомому стані вільніше проявляється той жах, що носить герой у душі. Сни є основою всього добутку. Діалоги й монологи в романі несуть на собі величезне значеннєве навантаження
Достоєвський уперше в літературі вводить прийом: герої самі розповідають про свій психологічний стан. Мовлення персонажів надзвичайно виразна, і на характер мовлення вказують авторські ремарки. Передаючи розмову, Достоєвський звертає пильну увагу на темпі й ритмі монологу. Подвійний хід думок героїв дуже часто показаний дужками, автор використовує паузи, курсив
Портретні характеристики відіграють більшу роль у психологічному сприйнятті внутрішнього миру людини. Для Достоєвського важливий опис очей, але властиво воно тільки образу Соні, Раскольникова, Алл С о ч. Р У Дуни, Свидригайлова, Разумихина й Порфирія Петровича. Особлива увага автор приділяє погляду (прекрасні темні очі Раскольникова, блакитні в Соні, “блискаючі, горді” у Дуни), і в красі очей – стан відродження героя. Опис губ, посмішки дуже важливо. Достоєвський увійшов у російську літературу саме як письменник-психолог, що є новатором у зображенні характерів і щиросердечних переживань своїх героїв
(1 votes, average: 5.00 out of 5)