Провиниальное двоянство в повісті А. С. Пушкіна “Дубровский”
Сюжет повести розвертається навколо конфлікту між двома поміщиками – Кирилой Петровичем Троекуровым і Андрієм Гавриловичем Дубровским, але мимоволі залученими в нього виявляються й інші дворяни. Всі, по суті, розділилися на два табори. В одному – Андрій Гаврилович Дубровский і його син Володимир, інший значно многочисленнее – Троекуров і всі інші поміщики, завсідники його будинку.
Що до Кирилы Петровича Троекурова, “стародавнього російського пана”, те вже перші сторінки добутку дають нам зрозуміти, який це була владна, корислива
Кирила Петрович тільки тим і займався, що роз’їжджав по своїх великих володіннях, улаштовував шумні бенкети з витівками. Полювання чи займало не основне місце в житті Троекурова. Із цієї причини й псарня в нього була на заздрість усім, там “більше п’ятисот гончих і хортиць жили в достатку й теплі, прославляючи щедрість Кирилы Петровича на своїй собачій мові”.
Саме псарня й послужила причиною розбрату між Троекуровым і найближчим сусідом його Андрієм Гавриловичем Дубровским, якого одного Кирила Петрович поважав, “незважаючи на смиренний його стан”, і до якого міг запросто заїхати в гості. Поважне відношення Троекурова до Дубровскому виникло ще в молодості: “Ніколи були вони товаришами по службі, і Троекуров знав по досвіду нетерплячість і рішучість його характеру”. Андрія Гавриловича образило зауваження одного із псарів сусіда відносно його нібито недужого стану й принизливого побуту. Причому Дубровского не так образило саме зауваження, скільки те, що Троекуров при цьому “голосно засміявся” і не прийняв ніяких мір, щоб покарати зухвалого холопа. З вечері скривджений Дубровский пішов, і наказ Троекурова повернутися залишив без уваги. Простити такого навіть Дубровскому Кирила Петрович не міг і на кару вирішив отсудить у друга маєток, що й зробив.
Цей учинок показує духовну зіпсованість Троекурова, для якого немає нічого святого, котрий і дружбу готовий продати. Правда, автор підкреслює, що в деякі моменти совість поміщика прокидається, він починає жалувати Дубровского й готовий його простити, але почуття помилкової гордості й своєї переваги не дозволяють йому попросити вибачення.
Близький до Троекурову й князь Верейский. І хоч він не гак повно змальований у повісті, але одне те, що князь із удо-польствием відвідує будинок Кирилы Петровича, що, незважаючи па сльози й благання Маші, домагається все-таки її руки, ставить