Протистояння добра і зла, совісті і безчестя – вічна тема мистецтва (на прикладі поеми Б. Олійника “Крило”)
У творчості Бориса Олійника є ряд наскрізних образів, серед яких особливо виділяється чистотою і різноманітністю образ крила:
Бо доля, певне, у гуморі була, Коли у посаг нам давала землю й воду І голубого неба два крила. (“Мій борг”) Я з останнього морозу від крила твого воскресну як не лебедем, хоч сивим журавлем.
(“Повернися”) Журавлиним крилом ласкаво Повела: “Не сумуй, відболить”. (“Романтичне інтермеццо”) Образ крила виражає, серед інших художніх засобів, морально-етичні погляди поета. Про совість як одну з найважливіших
Коли потягнулися у вирій журавлі, бо “доганяв листопад за селом”, один із них, як сирота, гірко плакав, бо в нього було перебите крило й він не міг летіти з усіма. Цього бідолаху побачив хлопчина, взяв його, як дитину, на руки і приніс додому. Не тільки хлопець, а й уся його сім’я турбувалася про птаха: “мати вишила журавку сорочку, батько кеди з крамниці приніс”.
Крило швидко загоїлось, а коли відгула зима, журавель, вийшовши з хати, злетів і – зник. Хлопчик дуже журився за птахом. І якою ж була його радість,
Ішли роки. Хлопчик і журавель росли, як близнюки. Птах розповідав хлопцеві про далекі краї, де він бував, про такі дива, які й пером журавлиним не описати. А ще журавель навчив хлопчика літати. Увечері, “коли село хилилося до сну”, вони літали над селом. Під крила їм ховалися зорі – і так хороше було їм обом.
Хлопчик виріс, став юнаком. І одного разу до журавля він прийшов не сам, а з дівчиною. Журавель прийняв їх обох, сказавши дівчині, що вона щаслива, бо вибрала собі гідну пару. І тепер утрьох їм було так хороше у світі й так високо літалось.
Поруч із юнаком жив “сусіда-завидюх”. Він був страшний і в нього не було дітей, а сад його, “задушений глухим парканом”, здаля обминали солов’ї. Де він ступав – там вже не росла трава. Його страх як не любили собаки, тому він завжди ходив з дебелим ціпком. Якось опівночі, несучи щось крадене, зустрів на луках журавля, який довірливо йшов до чоловіка, бо звик вірити людині. Люто зблиснули чоловічі очі, зловісно свиснув ціпок – пташиний зойк злетів і… обірвавсь.
Юнак весело прямував луками на зустріч “із своїм цибатим братом”. Побачивши мертвого журавля й поруч ціпок, він все зрозумів. Із горя юнак посивів, постарів, перетворився на старезного діда. Він тепер щоночі приходить до сусіда як докір совісті за вчинене ним зло:
Незрима сила прижимала двері, І на порозі виростав юнак З обличчям сірим, як сира земля. Сивіший від туману. А з плеча Замість правиці важко опадало Крило. Крило в людини – символ її здатності до високих духовних поривань. Перебите крило означає не тільки фізичний, а й духовний біль. Людина без крила – це людина без мрії, без неба.
Убивши довірливого птаха, сусіда вчинив страшний злочин, бо давно втратив совість, а може, в нього її ніколи й не було. Убивши птаха, він убив найсвятіше – небо, І тепер його чекає довічна кара – кара страхом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)