Проблема формування особистості людини в оповіданнях Чехова

У російській літературі існувало чимало письменників, які досліджували у своїх добутках проблему формування особистості людини. Вона завжди становила особливий інтерес для російських письменників. Одним з таких письменників, що присвятили проблемі особистості людини більшість своїх створінь, був Антон Павлович Чехов. Ця неабияка людина завжди хотіла бачити людей простими, щирими, добрими; все життя. Чехів уважав своїми ворогами вульгарність, лицемірство, користь. У людях він завжди засуджував бездуховність, дріб’язковість. Сучасники

Антона Павловича відзначали в ньому внутрішню волю як найбільш яскрава ознака його характеру. Гіркий говорив, що Чехов – єдиний з дійсно вільних людей, яких він коли-небудь, знав. Будучи ворогом брутальності, бездуховності, Чехов пройшов шлях самовдосконалення й самовиховання, викорінюючи в собі недоліки. Вся творчість Антона Павловича – заклик до духовного звільнення й розкріпаченню людини

У своїх творах Чехов продовжив традиційну для класичної російської літератури тему “маленької людини”. Але якщо письменники, попередники Чехова, зображували своїх героїв – “маленьких людей”

– з деяким співчуттям, жалем, то в більшості оповідань Антона Павловича нічого подібного не було. В 80-і роки, коли казенні відносини між людьми просочили всі шари суспільства, “маленька людина” перетворився в дрібну людину, втратив властиві йому гуманні якості

В оповіданнях 80-х років, таких, як “Товста й тонкий”, “Смерть чиновника” і багатьох інших, відчувається осуд, деяка ворожість автора до героїв. Чехів викриває чиношанування “тонкого”, що плазує перед “товстим”. В оповіданні “Смерть чиновника” дрібний чиновник Іван Дмитрич Черв’яків, перебуваючи в театрі, ненавмисно пчихнув і обляпав лисину сидевшего поперед генерала Бризжалова. Нещасний Іван Дмитрич важко переживає цю подію, кілька разів намагається вибачитися перед генералом, але той навіть не обертає на нього ніякої уваги. І зрештою після того, як розлютований докучливим чиновником Бризжалов гаркнув на нього, Черв’яків, ледве доползший до будинку, раптово вмирає. Але цей герой не викликає ніякого співчуття ні в автора, ні в читача. Письменник, зображуючи смертельний переляк Червякова, відзначає, що “у животі” у чиновника “щось обірвалося”: саме в животі, підкреслює автор, а не в душі, як у нормальної людини. Чехів показує, що вмирає як би не людина, а якась бездушна, безлика істота. Але автор засуджує в оповіданні не тільки самого безхарактерного героя, що не має почуття власного достоїнства, але й суспільство, у якому існує цей герой. Адже саме під впливом навколишнього середовища людина, що навіть має якісь позитивні задатки особистості, може втратити свої щиросердечні якості й опуститися до рівня такої дрібної істоти, як Черв’яків. Чехів показує це в багатьох своїх добутках. Цю проблему письменник розглядає й в оповіданні “Ионич”. У ньому досить глибоко розкривається тема особистості на прикладі головного героя – Дмитра Ионича Старцева. У цьому оповіданні прекрасно показано, як поступово молодий лікар Старців, людина з гарними задатками, перетворився в того “Ионича”, того сухого егоїста й людину наживи, яким ми його бачимо наприкінці оповідання

Ми зустрічаємо доктора Старцева повним життєвих сил і енергії, здатним діяти й почувати. Це інтелігентна, розумна людина, що прагне приносити користь суспільству. Він лікує людей, роблячи це цілком безкорисливо.

Через чотири роки ми зустрічаємо героя вже що трохи поповнів і ожирели. Він уже неохоче ходив пішки, уже спішно, підкреслює автор, приймав хворих у себе в Дялиже. Ще через кілька років він стає пухким, червоним; у нього в місті величезна практика. З роками в нього з’являється пристрасть до грошей, вона лікує людей уже не з добрих спонукань, а вже заради наживи й вигоди. Автор також відзначає, що згодом у душі героя поступово гасне колись спаленілий вогник. Чехів показує пості пінну втрату щирих людських якостей у Старцева. З роками герой морально опустився, у нього немає більше ні любові, ні поваги до людей. Ця людина тепер живе тільки заради грошей, йому навіть однаково, з кого їх брати. Зображуючи Старцева, Чехов порівнює його з язичеським богом, автор показує, наскільки опустився й зачерствіла ця людина. Але також Чехов відзначає, що із втратою душі, а також із втратою поваги до людей Старців втрачає останнє, що в нього залишилося, – ім’я. Це вже не інтелігентний земський лікар Дмитро Ионич Старців, а просто “Ионич”. З ім’ям іде й душу цієї людини, він перетворюється в пересічного користолюбця, у звичайного обивателя

И знову письменник відзначає, що відбулося це з вини не тільки героя, але й суспільства, що поглинуло його. Так, автор викриває середовище, що вбиває в людині всі його кращі духовні початки, але знову не відчувається жалю автора своєму героєві. Чехів уважає, що людина здатна сам протистояти впливу суспільства, якщо людина духовно сильна й внутрішньо незалежний. Письменник уважає, що кожний поважаючий себе людина в стані дати відсіч суспільному впливу

В інших творах Чехова піднята та ж тема. “Маленька Трилогія” (серія оповідань, об’єднаних по своїй ідеї) присвячена деяким проблемам суспільства того часу. У першому оповіданні – “Людин у футлярі” – показане футлярне існування людини, що добровільно ізолював себе від суспільства. Головний герой, учитель Беликов, живе в постійному страху. Він болісно слабшав, боїться не тільки сторонніх людей, але й навіть свого слугу Панаса. Усякого роду порушення, відхилення, відступу від правил приводили його в зневіру. Він обережний, недовірливий, завжди боявся, “як би чого не вийшло”. Ця людина навіть у суху погоду виходить на вулицю в калошах, обов’язково в теплом пальто, вуха його завжди закладені ватою, всі речі його перебувають у чохлах… Словом, Беликов створив собі два футляри: один – зовнішній, видимий, інший – внутрішній, моральний. Автор у такий спосіб показує читачеві сутність свого героя: бажання сховатися від життя, панічний острах змін, перебування в постійному страху, нерішучість. Беликов не живе, а існує, але що ще гірше – це те, що він не дає жити й іншим. Він постійно читає навколишньої проповіді, учить жити, уважаючи себе у всім і завжди правим. В оповіданні відчувається осуд, ворожість автора до свого героя. Після смерті Беликова один з героїв зауважує, що, на жаль, мир ще повний такими людьми, як покійний Беликов. Беликовщина панує всюди, вона наповнила всі шари суспільства. В оповіданні “Агрус” основної є тема власності

Межею мріянь головного героя було придбання власного маєтку. Все життя Микола Іванович провело в задушливому, тісному місті й всіх можливих шляхах намагався з нього вирватися, оселитися у власній садибі й жити по-панськи. Автор показує довгий шлях Миколи до здійснення мрії. І от, нарешті, домігшись своєї мети, герой оселився в селі, у власному маєтку. Навіть його безглузде прізвище – Чимша-Гималайский – представлялася “йому тепер звучної, знатної й дуже приємної”. Микола щасливий, гордий і задоволений собою, про більший він і не мріяв. Він усамітнився від усього миру у своїй садибі, виростив кислий агрус і радий цьому. Але Чехов змушує читача задуматися про. цьому щасті, а також і про сутності людського буття. Якщо якийсь шматок землі становить для людини межа його мріянь, то як же дріб’язковий і пересічний ця людина! Автор відзначає, що людині потрібно “не три аршини землі”, не садиба, а вся земна куля, вся природа, де б він зміг виявити всі властивості й особливості свого вільного духу. Зображуючи Миколи Івановича, Чехов порівнює його з такою неприємною твариною, як свиня. Людина, що “того й дивися хрокне в ковдру”, може викликати в читача тільки відраза. Подібно Беликову, образ Миколи має гротескні риси. Але ж колись він був доброю й лагідною людиною…

Герой піклується тільки про власне благополуччя, його не хвилюють долі інших людей, наприклад його дружини, що він морив голодом і був винний у її смерті, або його працівників, яких, як він уважає, іноді навіть корисно піддавати тілесним покаранням. Автор засуджує користолюбство й нелюдськість свого героя, його обмеженість. Микола Іванович – такої ж “людин у футлярі”, як і Беликов. Його футляр – це його власна садиба, у якій він сховався від навколишнього світу

Герой останнього оповідання трилогії Алехин слабшав, не здатний на відповідальний крок, він не зміг відстояти своє щастя й щастя улюбленої жінки. Він, як і Беликов, боявся порушити звичний уклад життя, внести в неї які-небудь зміни. Острах змін робить людини пасивним, слабким, його доля – просто плисти за течією, покладаючись на волю случаючи, а не керувати ходом подій власного життя

Проблема людини завжди стояла на особливому місці у творчості Чехова, письменник приділяв їй велика увага, уважаючи її найбільш важливої й значимої. Чехів уважно розглянув цю проблему у своїх добутках. Антон Павлович, щира й щиросердечна людина, намагався знаходити в людях ті ж якості

Чехов – письменник-гуманіст, він щиро любив людей. Головне, що укладено в основі чеховської творчості, – його людяність. Зображуючи недоліки своїх героїв, письменник тим самим боровся з людськими пороками. Чехів добутками своїми підготовляв мир до кращого життя, більше прекрасної, більше справедливої, більше розумної