Проблема добра і зла в комедії Вольтера “Простодушний” Проблема добра і зла, їхньої природи й сутності – одне з одвічних питань, що здавна змушувало сперечатися філософів, хвилювало багатьох митців і поетів, серед яких і Вольтер, видатний французький мислитель і майстер слова. Комедія “Простодушний” – один з найдраматичніших творів письменника, в якому він розглядає конфлікт між “сином природи” й “цивілізованим суспільством” і одночасно вирішує питання про те, хто є носієм добра в цьому світі, чи можливе “мале
зло” в ім’я “великого блага”. Молодий європеєць, який виріс серед індіанського племені гуронів, повертається до Франції. Простодушний, чесний і прямий у своїх думках та бажаннях. Простодушний герой стикається з несправедливістю, цинізмом і розпустою “цивілізованого” світу. Він хоче любити, а “доброчесні” родичі пані де Сент-Ів відсилають його кохану до монастиря – в’язниці, де тримають молодих і красивих дівчат. Такої жорстокості ніколи не було в гуронів, а після пояснень абата про шлюб, для укладення якого потрібні нотаріуси, свідки, домовленості, герой робить висновок, що французи
– безчесні люди, якщо для освячення високого почуття кохання їм необхідні такі мізерні і нікчемні застережні заходи. Гурон не може зрозуміти, чому любов сприймається як гріх. Для нього, варвара, – це ніжне, благородне й чисте почуття, що є джерелом добра і возвеличення людини. Індіанець хоче боротися за своє щастя, але стикається із ще більшим злом суспільства, де “з людьми поводяться, як із мавпами: б’ють, а потім примушують танцювати”. Простодушний відбиває напад ворожої ескадри на французький берег і поспішає до Парижа, щоб отримати справедливу винагороду за свій подвиг. Та замість сподіваної подяки за мужність і самовіддане служіння королю гурона чекає ув’язнення, бо наклепи й безпідставні арешти – ще одна ознака “доброчесних” порядків “цивілізованої” держави. Гурон у розпачі дивиться через грати на прекрасні й далекі зірки, що сяють у безмежному просторі Всесвіту, і не може збагнути, чому в цьому куточку землі, куди привела його доля, є створіння, які позбавляють людину свободи – найвищого блага, даного їй Богом. Простодушний згадує країну свого дитинства і знову доходить висновку, що носіями добра в цьому світі є люди природи – суворі, але щирі: “їх називають варварами, тому що вони мстять ворогам, зате вони ніколи не пригноблюють друзів”. Гурона вражають сваволя та безмежність жорстокості й зла, що панують у європейському суспільстві, історія якого – це картина злочинів і нещасть, диких за своєю суттю звичаїв і порядків. Зло стало неминучим супутником державного устрою. Ось що каже прекрасній Сент – Ів один урядовець: “Я не маю права робити добро; вся моя влада зводиться до того, що час від часу я можу робити зло”. Кульмінацією конфлікту добра і зла стає рішення пані Сент-Ів визволити Простодушного з в’язниці, ціною свого безчестя. Нещасна дівчина змушена віддатися розпусному вельможі, щоб врятувати коханого. Вона вагається, але всі запевняють, що вчинок її не буде зрадою, а навпаки, – священним обов’язком перед своїм майбутнім чоловіком. Нарешті бідолашна Сент-Ів зважується на той гріх, якого вимагає від неї жорстока доля, – і одразу її коханого звільняють. Вчинок пані де Сент-Ів – мале зло заради великого блага. Та чи може гріх, навіть вимушений, породити добро і щастя? Складне і суперечливе питання, але мені здається, відповіддю на нього є смерть дівчини, яка не змогла знести образи і приниження, відчувати цей тягар на серці, що завжди б затьмарював її життя з коханим. На мою думку, і Простодушний не зміг би бути щасливим, знаючи, чим пожертвувала заради нього Сент-Ів. Кохана вмирає, а невтішний гурон до кінця життя залишається вірним цій ніжній і самовідданій дівчині, яку відібрали в нього сили зла, втілені не в стихії чи війні, а у “доброчесних” звичаях “цивілізованого суспільства”. Грубі варвари виявилися більш причетними до ідеї добра, аніж освічені європейці, здатні занапастити кохання, знівечити душі чистих і прекрасних людей.
