Проаналізуйте роман Ф. Стендаля “Червоне і чорне” як панорамну картину часу з усіма його конфліктами, суспільними контрастами, пристрастями і духовними шуканнями.
Символіку роману “Червоне та чорне” (1830) намагалися збагнути кілька поколінь літературознавців. У тлумаченні кольорів за 130 років після виходу твору критики врахували вже, мабуть, все: від кольорів рулетки до кольорів революції та реакції. Але сам Стендаль не залишив пояснень…
У європейській традиції символічного тлумачення кольорів, що йде від Середньовіччя
до Просвітництва, а потім – романтизму, червоне означає пристрасть, любов, жагу, чорне – символ зла, смерті, жалоби. Загальноприйняте народне тлумачення збігається з цим: “Червоне то любов, а чорне – то журба”. З іншого боку, червоне – колір крові, символ агресії, гільйотини, на якій загинув Жульєн Сорель. Чорний для героя роману Стендаля – це колір його повсякденного одягу – спочатку як семінариста, потім як секретаря де ла Моля. Символіку кольорів обіграно у фабулі роману. Перед тим, як вперше вирушити до Реналів у якості вихователя їхніх дітей, Жульєн заходить до церкви: “Вона була темна
і порожня. З нагоди свята всі вікна були запнуті червоною тканиною, і сонячне проміння, проходячи крізь неї, створювало разючий світловий ефект, величний і суворий”. На лаві Жульєн знаходить клаптик паперу, де читає: “Подробиці страти і останні хвилини життя Луї Женреля, страченого в Безансоні…”, а на звороті – “Перший крок”. Жульєна вразило те, що закінчення прізвища страченого збігається з його власним. Коли він виходив з церкви, “йому здалося, що біля кропильниці кров: це була розлита свячена вода, але від червоних завіс на вікнах вона мала вигляд крові”. Такі попередження подій, таємні пророцтва про життєвий шлях і майбутню загибель були характерними для естетики романтизму, як і взагалі символіки кольорів. Реалістичний роман Стендаля тяжіє до романтичної традиції в європейській літературі. Символіка кольорів, попередження подій у сюжеті пов’язані з романтичним коханням Матильди, епатуючий фінал роману, гірські пеіізажі, авантюрні риси фабули – все це належить до романтичної естетичної системи.
Навіть тема роману – протистояння талановитої особистості суспільству – у загальних рисах відповідає цій романтичній традиції. Але характер головного героя, нового суспільного типу людини, всебічне зображення його внутрішнього життя в розвитку, широка панорама суспільно-історичного життя Франції доби Реформації, пошуки причин суспільних рухів, – виходить за межі романтизму.
Отже, роман Стендаля засвідчує, що романтизм та реалізм розвиваються паралельно і не суперечать одне одному.
