Про поезію Н. М. Рубцова
Микола Фляків. Любов, ніжність до своєї Батьківщини, маленької й великий, нескінченна, жагуча, – от, що відрізняє його:
З кожної избою й тучею,
Із громом, готовим упасти,
Почуваю саму пекучу,
Самий смертний зв’язок.
Образ Вітчизни в Рубцова зливається з образом вогника, теплого, рідного, близького не тільки для російського, але й для людини будь-якої країни:
Спасибі, скромний російський вогник,
За те, що ти в передчутті тривожному…
Гориш, гориш, як добра душа,
Гориш в імлі, – і немає тобі спокою…
Але
Тут кожний славний – мертвий і живий!
И тому, у любові своєї не каючись,
Душу, як аркуш, дзенькає, перегукуючись
З усією дзвенячим сонячним листям:
Перегукуючись із тими, хто пройшов,
Перегукуючись із тими, хто проходить…
Тут росіянин дух у століттях відбувся,
И нічого на ній не відбувається…
Але цей дух пройде через століття!
Поет відчуває
Вибіжу на пагорб
И впаду
У траву!
И стародавністю повіє раптом з долу!
И раптом картини грізного розбрату
Я в цю мить побачу наяву…
Тема любові до своєї Батьківщини, рідній землі, поваги, преклоніння перед її найбільшою історією, думки про зв’язок поколінь – всім цим повна поезія Миколи Рубцова.