Пісня, казка, приказка, мов ті муровані склепи-схованки багато ховали в собі його (народу) сліз, його таємних надій, думок. Панас Мирний “У кожній роботі велику вагу має не тільки її зміст, а й те, як той зміст вироблено”, – писав Панас Мирний, маючи на увазі насамперед літературну творчість. Він був не лише першовідкривачем соціально-психологічної великої прози в українській літературі, а й новатором у питаннях художності. Сам він називав себе “великим пунктатором”, тобто таким, що дбав про точність і виразність кожної дрібниці, кожної
деталі, кожного слова. Слово зважувалось і за змістом, і за інтонацією, і за його участю в інтонаційному малюнку розповіді. Роман П. Мирного та І. Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” відзначається багатством прислів’їв та приказок, а в окремих місцях – їх цілі розсипи. Прислів’ям є назва роману, прислів’ям названо й декілька розділів: “Наука не йде до бука”, “Козак – не без щастя, дівка – не без долі”, “Старе та поновлене”, “Лихо не мовчить”. Рясно їх розсипано й по тексту. Ось деякі з них: “Життя – що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши”, “На
людях і смерть красна”, “Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками”, “Добре, кажуть, дожидати треба, а лихе – само прийде”, “Яка земля, такі й люди”, “Дарованому коневі в зуби не дивляться”, “Що громаді, те й бабі”. Прислів’я у романі – це ті центри, на які опирається чи від яких відштовхується авторська розповідь. Вони завжди до місця і на місці. Щедро насичена ними й мова персонажів, де вони також виступають опорними моментами, незаперечними істинами і часто дають виразну соціальну характеристику тому, хто говорить: “З хама не буде пана” (генеральша); “Покірливе телятко дві матки ссе” (генерал); “Мандрівочка – наша тіточка” (кріпаки). За допомогою прислів’їв та приказок (“Кому воля, а кому неволя”, “Риба без води, а чоловік без землі гине”, “Суха ложка рот дере”) характеризуються персонажі, передається художній досвід народу. Автори роману не лише використовували народну мудрість, а й за її зразком створювали свої афоризми, як-от: “Дожидати страшного, страшніше, ніж його переживати”, “Селянин без поля – старець без рук і без ніг”, “Злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві”, “Яке життя, таке й товариство”, “Робиш, щоб було що їсти, іси, щоб здужав робити”, “Учили, щоб бити, били, щоб учили”. Роман П. Мирного та І. Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” засвідчив дальший розвиток і збагачення української літературної мови. Як і їх попередники на літературній ниві, автори роману орієнтувалися на багату лексично, майстерно оброблену протягом сторіч мову усної народної поезії. Та письменники не просто використовують окремі зразки народної мудрості, а її духом проймають весь зміст твору.
