“Люби природу не як символ Душі своєї. Люби природу не для себе – Люби для неї”
– писав у одному із своїх віршів незабутній Максим Рильський, якого друзі з любов’ю називали Максим Добре Серце. У багатьох своїх поезіях він оспівав Природу рідної України, закликав берегти її й захищати від злої та жорстокої руки, примножувати її багатства, Любити її. Ми всі – діти природи, її часточка. Вона, велична і могутня, Дарує нам життєві радощі, бо годує й зодягає, вчить і радить, застерігає й попереджує, винагороджує за хазяйновитість і
суворо карає за байдужість і бездушність. Природа – вічне джерело натхнення. Скільки прекрасних полотен живопису, музичних шедеврів, поетичних рядків створено від спілкування з нею, скільки пісень складено! Природа – джерело нашого матеріального добробуту, якщо ми, люди, по-розумному використовуємо її багатства. Наші предки добре знали Таємниці землі. Називаючи її матір’ю-годувальницею, розуміли, що до неї й ставитись треба так, як до матері: шанобливо, тактовно, з любов’ю і повагою, турботливо, по-доброму. Тоді й Земля віддячить і сприятливим кліматом, і багатими врожаями, і чистим повітрям, і ласкавим
сонечком, і благодатним дощиком… Людина мусить бути дбайливим господарем у храмі Матінки Природи, а не жадібним байдужим споживачем. Звертаючись до лісу як до свого друга, Максим Рильський писав: А за кожну деревину, Що піде нам на будови… …Ми нові гаї посадим. Щоб земля була весела, Як веселе птаство в лісі. Як веселі дерева.
Пам’ятаймо, що за нами йдуть майбутні покоління. Якою ми залишимо їм нашу рідну землю, сьогодні залежить від нас.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)