Приклади творів по оповіданнях Л. Толстого на селянську тему
Герой Автобіографічного оповідання “Ранок поміщика” Дмитро Нехлюдов щиро бажає полегшити життя своїх селян, але зіштовхується з нерозумінням і неприйняттям будь-яких його речень. Головний конфлікт добутку полягає й зіткненні двох соціальних психології – поміщицьке й селянської, примирення між якими неможливо. Нехлюдов, що гостро відчуває своя роз’єднаність із народним миром, ілюзорність всіх своїх планів і проектів, крах філантропічних витівок, не в змозі розірвати це замкнуте коло
У нього навіть виникає бажання “опроститися”,
“Славно!” – шепотить собі Нехлюдов; і думка: навіщо він не Илюшка – теж приходить йому”.
Новаторство І майстерність Толстого
Оповідання “Із записок князя Д. Нехлюдова. Люцерн” (1857) написаний по живих враженнях першої закордонної подорожі Толстого. Герой оповідання відвідує модний курорт Люцерн (Швейцарія), він замислюється про згубний вплив цивілізації на природу, про відсутність справжнього спілкування між людьми. “Простої, первісне почуття людини до людини” витісняється комфортом, марнославством і користю. Викривальний пафос досягає особливої сили в епізодах, де оповідач із щиросердечним болем оповідає про тяжке становище злиденного музиканта, якому багаті люди не кинули ні єдиної монетки: “Отчого цей нелюдський факт, неможливий ні в якім селі…- обурюється Д. Нехлюдов, за яким явно коштує автор,- можливий тут, де цивілізація, воля й рівність доведені до вищого ступеня?..” Однак наприкінці оповідання викривальний пафос помітно знижується, тому що Толстой проголошує у фіналі віру в якийсь “всесвітній дух”, “вічні моральні початки”. відзначав, що вже в “Люцерні” виявився комплекс ідей, зв’язаний у Толстого з повним запереченням цивілізації й звеличуванням інстинктивних, блаженнейших, первісних “потреб добра в людській натурі”.
Постійне для письменника твердження ідеалу простій, природного життя, єдності людини й природи було покладено в основу його оповідання “Три смерті” (1858). Ідея добутку була розкрита в одному з листів Толстого (від травня 1858 р.): “Моя думка була: три істоти вмерли: бариня, мужик і дерево.- Бариня жалюгідна й бридка, тому що брехала все життя й бреше перед смертю. …Мужик умирає спокійно, саме тому, що він не християнин. Його релігія інша, хоча він за звичаєм і виконував християнські обряди; його релігія – Природа, з якої він жив… Дерево вмирає спокійно, чесно й красиво. Красиво – тому що не бреше, не ламається, не боїться, не жалує”. В оповіданні чітко проявляється своєрідність етики й естетики письменника, що стали основними для всього його наступної Творчості. Він поетизує переважно стихійні й несвідомі початки. Прекрасно й мудро все природне, пов’язане із природою, що живе за її законами. Ложно й бридко те, що порушує ці закони, що штучно й далеко від простих, “первісних” почуттів. На зіткненні цих протилежних принципів побудована повість ” Козаки “.