Прекрасні ліричні вірші Миколи Заболоцкого
Микола Заболоцкий приходить у літературу на рубежі тридцятих років, “судьбоносних”, що ламають життя мільйонам людей, але його поезія не криклива плакатна “агітка”, а лірична розмова автора “по душах”. Вдумливий погляд художника в навколишній світ відкриває багато загадкового й цікавого. Поет намагається знайти й обгрунтувати своє місце серед людей
Як мир міняється!
И як я сам міняюся!
Лише ім’ям одним я називаюся –
Насправді те, що йменують мною, –
Не я один. Нас багато. Я – живий
У Заболоцкого
Поступися мені, шпак, куточок,
Осели мене в старій шпаківні.
Віддаю тобі душу в стан
За твої блакитні проліски…
Повернися до мирозданью особою,
Блакитні проліски ушановуючи,
Із що потеряли сознанье шпаком
По весняних полях подорожую
У свідомості поета Природа й людина нерозривно зв’язані. Вони доповнюють один одного, часом вступають у конфлікт, але не можуть існувати
Коли устав від буйного движенья,
Від даремно тяжкої праці,
У тривожному півсні изнеможенья
Затихне потемніла вода,
Коли величезний мир протиріч
Насититься бесплодною грою –
Як би прообраз болю людської
З безодні вод встає переді мною
Часто Заболоцкий звертається до Теми жорстокості людини, що бездумно губить красу, природу, а, виходить, і себе самого. Поет-Гуманіст не може пройти у своїй творчості повз цю тему, зробивши вигляд, що її не існує. Так, люди не тільки творять, частіше вони гублять, користуючись своєю перевагою перед природою, що тільки видиме, ефемерне
Вилетівши з Африки у квітні
До берегів отеческой землі,
Довгим трикутником летіли
Потопаючи в небі, журавлі
Але коли під крильми блиснуло
Озеро, прозоре наскрізь,
Чорне зяюче дуло
З кущів назустріч піднялося
И майже філософським змістом звучать слова завіту, застереження, заклинання:
Гордий дух, високе стремленье,
Волю непохитну до боротьби –
Усе, що від колишнього поколенья
Переходить, молодість, ктебе.
Заболоцкий уміє побачити й передати у віршах неповторну красу землі, її мудру спокійну величавість. Прекрасний лірик, що вміє донести найтонші відтінки, заходи, звуки, поет здатний розчулитися кожній квітці, молодому весняному листку
Я вихований природою суворої,
Мені досить помітити в ніг
Кульбаби кулька пуховий.
Подорожника твердий клинок
Чим обичней простої растенье,
Тим живее хвилює мене
Перших листів його появленье
На світанку весняного дня
Але не тільки природою любується поет. Його цікавлять і люди, їхні сподівання й турботи, бажання домогтися істини, заради якої вони готові пройти чималий шлях. У вірші “Ходки” поет звертається до недавньої історії Росії, показуючи час і людей, породжених їм
У зипунах домашнього покрою
З далеких сіл, через Оку,
Ішли вони, невідомі, троє –
По мирській справі ходки
Русь металася в голоді й бурі,
Усе змішалося, зрушене враз.
Гул вокзалів, лемент у комендатурі,
Людське горе без прикрас
Поет підкреслює мудрість і знання життя цих “посланників народних”, переходить, як звичайно, до філософського узагальнення, пишаючись кращими рисами народного, національного характеру
Удивляючись старими очами
У те, що тут наробив нестаток,
Горювали подорожани, а самі
Говорили мало, як завжди.
Є риса, властивого народу:
Мислить він не розумом одним, –
Всю свою щиросердечну природу
Наші люди зв’язують сним.
И все-таки улюбленою темою Заболоцкого залишається природа, її спокійна величавість і мудра краса
Я побачив у сні ялівцевий кущ,
Я почув удалині металевий хрускіт
Аметистових ягід почув я дзенькіт,
И в сні, у тиші, мені сподобався він
У золотих небесах за віконцем моїм
Хмари пропливають одне за іншим,
Облетілий мій садок безжиттєвий і порожній…
Так простить тебе Бог, ялівцевий кущ!
Існує міф про те, що всі обериути перетворювали своє життя в якесь безперервне блазнівське подання. Заболоцкий же цурався будь-якої демонстративності, будь-яких витівок. Він робив враження людини солідного й статечного. У молодості походив на червоноармійця, у зрілі роки – на провінційного бухгалтера. Разом з тим і Олейников, і Хармс, і Введенский, і близький до групи Шварц любили розіграші, могли з поважним виглядом вимовити в суспільстві навмисну нісенітницю.
Та й Заболоцкий, коли цензор зажадав від його заміни рядка “Коштує, як лялька, вартовий” (вона здалася йому образливої для червоноармійця), негайно запропонував варіант: “Коштує, як бруква, вартовий”. Однак уже в 1929 р. Заболоцкий відчув, що у творчості усе далі відходить від Хармса й Введенского. Та й замкнута атмосфера напівлегальних літературних кружків була йому не по душі. Незабаром він перестав уважати себе членом групи, хоча дружніх відносин з обериутами не переривав – посварився тільки Свведенским.
В 1928-1929 співробітничав у дитячих журналах “Їжак” і “Чиж”. В 1938 р. Заболоцкий по помилковому доносі був арештований і присуджений до п’яти років таборів. Він пройшов через катування, потьмарення розуму, але нікого не обмовив, і до кінця наслідку затверджував, що неповинно. Відбувати висновок його відправили на Далекий Схід. Мученням, яким там піддавався Заболоцкий, не піддаються опису. Багато разів він рятувався чудом. Після декількох місяців загальних робіт видав себе за кресляра й швидко освоїв це ремесло – так удалося вижити. В 1944 р. Заболоцкий одержав можливість виходити за межі табору (його “расконвоировали”), а потім був залишений на поселенні.
Виїхати в Москву вдалося тільки в 1946 році, після закінчення війни. Реабілітований в 1946. В “Історії мого висновку” (1956р.) і в опублікованих листах з ГУЛАГА Заболоцкий розповів дуже деяким
(1 votes, average: 5.00 out of 5)