Душі прекрасні пориви (Про романтика)

Ми часто чуємо слово “романтик”. Воно вимовляється по-різному: те з посмішкою, то з усмішкою, то із захватом, то з жалем. Що ж означає це слово? Чи добре бути романтиком? Чи допомагає це правильно, мужньо й цікаво жити? Або ж це справді смішно й над романтиками можна тільки посміятися, як сміються над невдачливими людьми, що погано розуміють життя, як колись глузували з Дон Кихотом, цим дивним диваком, на який щедро сипалися побої з усіх боків?

Великий критик Бєлінський у статтях про Пушкіна, міркуючи про романтизм, писав, що романтизм у существеннейшем

своєму значенні не що інше, як внутрішній мир людини, так сказати, таємне життя його серця, і тому майже всяка людина тією чи іншою мірою романтик. Виключення залишається тільки за егоїстами, які, крім себе, нікого не люблять, або за людьми, у яких це священне зерно заглушене моральною нерозвиненістю або тяжкими потребами бідного й грубого життя

Виходить, романтизм – це джерело високих, ідеальних прагнень людини, це ті “душі прекрасні пориви”, про які писав Пушкін, призиваючи своїх друзів присвятити Вітчизні ці пориви. Так. Це прекрасні, високі ідеали! І немає на світі місця, де цим прагненням

було б надане стільки простору й стільки можливостей для їхнього здійснення, як у нашій країні

Справді, хіба це не привабливий ідеал – боротися за щасливе Майбутнє людства, прагнути до того, щоб людина людині став другом і братом? Хіба ця мета не гідна того, щоб все своє життя присвятити для її торжества? І є чи інша, більше висока мета життя в цьому світі, де й зараз, у наш час, половина людства живе під вічним страхом, під гнітом непосильної праці, страждає й умирає від убогості й безправ’я?

Молодість не може жити без романтики, без ідеалів. І потрібно чи приводити приклади самого прекрасного героїзму й романтики цілих поколінь радянських юнаків і дівчин, які з перших днів перемоги Жовтня віддавали й віддають всі свої сили, знання, свою любов і життя на благо Батьківщини!

Згадаємо роки громадянської війни або незабутні роки перших п’ятирічок. Вітчизняну війну, коли чистота й ніжність світлої юності вступила в бій зі страшною стихією людиноненависництва, коли ясність світогляду пішла на боротьбу з диким варварством, мерзенністю й брудом фашизму. Щиросердечна цнотливість! Яка ж це чудесна сила! Вона дійсно не знає поразки! Нехай же в душі кожної людини живе й віра, і надія, і любов! Без них людина не захищена. Він сирота

А чому ж, запитає, може бути, читач, ви раптом заговорили про романтизм? Щось вас, виходить, турбує? Тривожить? Так. Турбує. Так, ми тривожимося за нашу зміну, особливо за наших підлітків. Випробовуємо занепокоєння й навіть невдоволення. Здається, що дехто з підлітків не те що розгубив, а просто не знав і не знає всій принадності й радості поетичних, свіжих поривів романтики. Може бути, вони вважають себе краще, мудріше інших, думають, що їхній розум більше допитливий, а око більше зірке й совість більше непідкупна?

Немає. Вони так не думають. На жаль, вони взагалі мало думають, вони навіть не задаються цими питаннями. Може бути, не прийшов ще час! І от вони заповнюють своє дозвілля танцульками, ходінням у кіно, де вони можуть просидіти підряд кілька сеансів, ловлять і чекають у темних під’їздах не дуже педантичних дівчин або просто тиняються по вулицях з кишеньковим радіоприймачем і відразу, на вулиці, вертяться в якімсь безглуздому танці, чого навіть не дозволяли собі дикуни із племені ньям-ньям у їхньому вбогому житті, повної горя й нестатку, тому що знали, що всьому є свій час – і праці, і відпочинку, і веселощам

Розмовляючи з підлітками, я не раз чув думку, що на землі вже робити нема чого, усе звідано, і немає на ній місця для подвигу. Хіба що тільки на війні або в космосі. Посилаються навіть на те, що життя взагалі безглузде в століття атома: жити прийде недовго, а тому – лови момент! Бери від життя скоріше все, що тільки тобі вдасться схопити

И вони квапляться жити

Чи Замислювалися ви про це, читач? А час адже не чекає. Воно мчиться й змітає на своєму шляху все нестійке, усяку лушпайку. Пройдуть роки. Дивишся, а молодість уже за. Сили розтрачені на дрібниці. А повернути упущене важко. Якось я зустрів один знайомого юнака. Він давно покинув школу. Зайнявся було музикою, без особливого полювання. І теж кинув. Зараз він серйозно захоплений механікою. А знань немає. Утворення теж немає. Треба надолужувати. І йому здається, що все загублено безповоротно. Хто ж у всім цьому винуватий? Чому якась частина нашої молоді, що распрощались із дитинством і не вступило ще в пору юності, не вбрала в себе духу нашого незвичайного часу? Як ви самі, підлітки, про це думаєте?! Але ж з підлітків складаються покоління

Нудьгувати, коли навкруги стільки захоплюючої справи! Коли тебе чекають бібліотеки, школи, театри, університети, стадіони! Ми в роки нашої юності навіть мріяти про це не могли, так це було недосяжно. А якщо й вдавалося потрапити у вищу школу, уважали це за щастя, жили на власні, зароблені гроші й допомагали ще старим батькам. І скільком з нас так і не вдалося вибитися на дорогу

Я гадаю, сумнів без пошуків і досягнень завжди безплідно. Все це походить від відсутності віри в шляхетну мету життя, від нездатності до теперішньої дії. Такі доморослі Гамлети для нас не новина. Їх викривав у свій час ще Тургенєв. І недарма він так звеличив самовідданого, що беззавітно вірує в борг, правду й добро, завжди готового до боротьби за істину незрівнянного Ламанчского лицаря світлого образа Дій Кихота, цієї людини, як би осяяного сонцем півдня. Що ж виражає собою Дон Кихот? Насамперед, віру, відповідав Тургенєв. Віру у вічне, непорушне, в істину, що нелегко дається, вимагає служіння й жертв. Дон Кихот, цей романтик, весь проникнуть відданістю ідеалу. Він і життя^-те свою цінує остільки, оскільки вона може служити засобом для торжества справедливості на землі. Він весь живе для інших, для винищування зла й ворожих сил – велетнів; і різних злих чарівників і пригноблювачів. І вірить у свої сили. Тому він безстрашний. Смиренний серцем, він духом великий і сміливий. Його віра й воля непохитні. Він знає, у чому його справа й навіщо він живе на землі. А це головне – знання. Так говорив об Дон Кихоте Тургенєв


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Душі прекрасні пориви (Про романтика)

Categories: Нові твори

Links