“Повість минулих літ” у контексті культури Древньої Русі
Особливості давньоруської літератури Особливістю давньоруської літератури є рукописний характер її побутування й поширення. При цьому те або інший добуток існувало не у вигляді окремого, самостійного рукопису, a входило до складу різних збірників, що переслідували певні практичні цілі. “Усе, що служить не заради користі, а заради прикраси, підлягає обвинуваченню в суєтності”. Ці слова Василя Великого багато в чому визначали відношення давньоруського феодального суспільства до добутків писемності. Значення тої або іншої, рукописної
У найкращому разі нам відомі імена окремих авторів, “списателей” книг, які скромно ставлять своє ім’я або наприкінці рукопису, або на її полях, або (що набагато рідше) у заголовку добутку. При цьому письменник не премине постачити своє ім’я такими оцінними епітетами, як “худий”, “невартий”, “багатогрішний”. У більшості ж випадків автор добутки воліє залишатися невідомим, а часом і зникнути за авторитетним ім’ям того, або іншого “батька церкви” – Іоанна Златоуста, Василя Великого й ін. Біографічні відомості
Біографічні відомості про відомі нам давньоруських письменниках, обсязі їхньої творчості, характері суспільної діяльності досить і досить убогі. Тому якщо при вивченні літератури ХVIII – ХХ вв. літературознавці широко залучають біографічний матеріал, розкривають характер політичних, філософських, естетических поглядів того, або іншого письменника, використовуючи авторські рукописи, простежують історію створення добутків, виявляють творчу індивідуальність письменника, то до пам’ятників давньоруської писемності доводиться підходити по-іншому. У середньовічному суспільстві не існувало поняття авторського права, індивідуальні особливості особистості письменника не одержали такого яскравого прояву, як у літературі нового часу. Переписувачі найчастіше виступали в ролі редакторів і співавторів, а не простих копіїстів тексту
Вони змінювали ідейну спрямованість добутку, що переписується, характер його стилю, скорочували або поширювали текст у відповідності зі смаками, запитами свого часу. У результаті створювалися нові редакції пам’ятників. І навіть коли переписувач просто копіював текст, його список завжди чимсь відрізнявся від оригіналу: він допускав описки, пропуски слів і букв, мимоволі відбивав у мові особливості свого рідного говору. У зв’язку із цим у науці існує особливий термін – “ізвод” (рукопис псковско-новгородського ізводу, московського, або – ширше – болгарського, сербського й ін.). Основні Теми давньоруської літератури Давньоруська Література, нерозривно пов’язана з історією розвитку Російської держави, російських народностей, перейнята героїчним і патріотичним пафосом
Тема краси й величі Русі, батьківщини, “світло-світлій і прикрашеної” Росіянці землі, що “знана” і “ведена” у всіх кінцях миру, – одна із центральних тем давньоруської літератури. Вона прославляє творчу працю батьків і дідів наших, що самовіддано захищали велику землю Росіянку від зовнішніх ворогів, і крепивших могутню суверенну державу “велике й докладно”, що сіяє “світле”, “аки в небі сонце”.
Вона прославляє творчу працю батьків і дідів наших, що самовіддано захищали велику землю Росіянку від зовнішніх ворогів, і крепивших могутню суверенну державу “велике й докладно”, що сіяє “світле”, “аки в небі сонце”. У ній звучить різкий голос осуду політики князів, що сіяли криваві феодальні розбрати, що послабляли політичну й військову могутність держави. Література прославляє моральну красу російської людини, здатного заради загального добра поступитися найдорожчим – життям. Вона виражає глибоку віру в силу й кінцеве торжество добра, у здатність людини підняти свій дух і перемогти зло. Давньоруський письменник найменше був схильний до безстороннього викладу фактів, “добру й злу слухаючи равнодушно”. Будь-який жанр древньої літератури, будь те історична повість, або сказання, житіє, або церковна проповідь, як правило, містить у собі значні елементи публіцистики
Стосуючись переважно питань державно-політичний або моральних, письменник вірить у силу слова, у силу переконання. Він звертається не тільки до своїх сучасників, але й до далеких нащадків із закликом піклуватися про те, щоб славні діяння предків збереглися в пам’яті поколінь, і щоб нащадки не повторювали сумних помилок своїх дідів і прадідів. Література Древньої Русі виражала й захищала інтереси верхів феодального суспільства. Однак вона не могла не показати гострої класової боротьби, що виливалася або у форму відкритих стихійних повстань, або у форми типово середньовічних релігійних єресей. У літературі яскраво відбилася боротьба прогресивних і реакційних угруповань усередині панівного класу, кожна з яких шукала опори в народі. І оскільки прогресивні сили феодального суспільства відбивали інтереси загальнодержавні, а ці інтереси збігалися з інтересами народу, ми можемо говорити про народності давньоруської літератури
(2 votes, average: 2.50 out of 5)