Людина в літературі Древньої Русі

Макарий-митрополит Московський і всея Русі (1481/1482-31.XІІ.1563)- видатний політичний діяч, письменник і збирач давньоруських книг, ініціатор створення й редактор багатотомних книжкових зводів. Місце народження й станове походження М. невідомі; у дарчому листі на Євангелії, вкладеному М. у бібліотеку Пафнутиево-Боровского монастиря, зазначені імена його батьків – Леонтія й черниці Евфросинии.
У діяльності М. можуть бути виділені чотири великих періоди: початковий, майже 30-літній, період його перебування в Пафнутиево-Боровском монастирі, де

він постригся в ченці наприкінці XV в.; потім – три року, коли він був архімандритом Можайского Лужецкого монастиря (з лютого 1523 р. по березень 1526 р.); 16-літнє архієпископство в Новгороді й Пскові й, нарешті, 22-літній московський етап його діяльності як всеросійського митрополита.

Ставши новгородським архієпископом, М. усіляко сприяв посиленню впливу Москви в Новгороді, Пскові й прилежащих до них землях і підтримував Василя ІІІ у його боротьбі з питомими князями. Як соратник московського митрополита Данила, М. провів у життя рішення собору 1503 р. по реорганізації монастирів: увів з 1528 р. у новгородських монастирях

обов’язковий для всіх общежительний устав (замість “особножития”), розмежував чоловічі й жіночі монастирі та ін.; сприяв за допомогою місіонерів – ієромонаха Іллі й Феодорита поширенню християнства в північних окраїнах Русі серед карело-фінського населення й будівництву там церков. При ньому було реставровано багато новгородських ікон і церков, відлитий великий дзвін для кафедрального Софійського собору, прикрашені його іконостас і підновлені фрески. У Пскові в 1535 р. за вказівкою М. був побудований архієпископський палац, де працювали митрополичьи переписувачі й книгарі.

У період новгородського архієпископства М. широко розгорнулася його книгописная, літературна й редакторська діяльність. Близько 1539 р. з його ініціативи був складений так званий “Володарний звід Макария”, що продовжував Новгородську ІV літопис, і “Володарний звід архієпископа Юхимія” (робота над цим зводом пізніше тривала й у Москві). В 1540 р. М. разом зі священиком Агапоном склав “Велике миротворне коло”, у якому пасхалія була аичислена на 532 року вперед.

Опираючись на книгописние традиції кружка новгородського архієпископа Геннадія й постійних зв’язків із книго-писним центром Иосифо-Волоколамского монастиря, М. до кінця свого перебування в Новгороді здійснив свій задум зібрати воєдино “всі чтомие” на Русі книги (агиографические, дидактичні й ін.) і створив на цій основі грандіозний, з 12 томів (по тому на щомісяця) книжковий звід для читання в порядку церковного календаря – Великі Мінеї Четьи. В 1541 р. ця перша із трьох редакцій ВМЧ (Софійський список) була передана М. у бібліотеку

Новгородського Софійського собору як внесок “на спомин душі” батьків. 16 (19) березня 1542 р. М. був поставлений митрополитом московським і “всея Русі”. Близький царському двору (особливо після поїздки в Москву в 1534 р. з нагоди смерті Василя ІІІ, коли спадкоємцеві царського престолу йшов усього четвертий рік) митрополит зайняв при молодому Іванові ІV положення царського радника, що брав участь у рішенні найважливіших державних питань. Із приходом М. при московському великокнязівському дворі підсилилося положення “иосифлянской” угруповання, що затверджувала теократичне походження царської влади й необхідність сполучника мирської влади із церквою при чільній ролі церкви. Уперше цю ідею всенародно М. проголосив 16 січня 1547 р. під час урочистої церемонії вінчання на царство Івана ІV, що відбувалася по “Чині вінчання на царство”, складеному при участі М. Удруге із цим публічним напутнім мовленням, зверненої до царя й цариці Настасії, М. виступив 2 лютого того ж року, під час весільного царського обряду.
Після происшедших у червні 1547 р. у Москві хвилювань, “зніяковілостей”, викликаних пожежами (в одному йз яких повредивший ногу М. ледь не загинув), боярськими заколотами, розправою над Ю. В. Глинским і завершившихся царськими репресіями, митрополит зближається зі священиком Кремлівського Благовіщенського собору Сильвестром, що змінював тоді царя до участі в загальному публічному покаянні москвичів у доконаних гріхах і примиренню представників всіх станів. Такий “покаянний” характер і носили перші, скликані з ініціативи М. так звані “собори примирення” (1547, 1549, 1550 р.).

На соборах 1547 і 1549 р. численні местночтимие святі були канонізовані як загальросіяни; пантеон загальросійських святих при М. збільшився більш ніж на 36 імен. Ці собори сприяли централізації церковного керування й уніфікації церковних обрядів, а також бурхливому розвитку в літературі тієї пори агиографического жанру.
Нововведенням часу М. було обговорення на церковних соборах питань “земського влаштування”, завдяки чому церква одержала можливість втручання в справи світської влади.

Обговорення відносини до “єретиків” було почато на соборі, скликаному М. у лютому 1549 р.; на ньому за “єретицтво” був “остаточно відлучений”, розжалуваний і відправлений у посилання архімандрит Чудовского монастиря Исаак Собака, що раніше вже засуджувався за “псування” книг разом з Максимом Греком; однак М. на соборному суді зумів обійти мовчанням ім’я відомого опального книгаря. Складність взаємин М. і Максима Грека розкривається в їхній переписці 1546- 1547 р. Добре знав твору письменника й, що включав їх у склад ВМЧ, М., однак, на всі його чолобитні про помилування змушений був обмежуватися відповіддю: “узи твоя цілуємо, яко единаго від святих, пособити ж тобе не можемо”.

Діяльність М. в 1552-1555 р. пов’язана з походом Івана ІV на Казанське царство; цій темі присвячені його мовлення перед воїнами й послання. У ці роки за підтримкою М. створюються грандіозні й пишні пам’ятники архітектури й літератури, що прославляють велич і силу російського самодержця: храм Покрив^-на^-рву (Василя Блаженного) на Червоній площі, розпис Золотої палати Кремля, Літописець початку царства.

Із сірий. 50-х рр. відбувається поступове віддалення М. від урядових справ. В 1553 р. під час хвороби пануючи й споровши про престолонаследии він не підтримує ні одну з партій. Скликаний ним в 1556 р. у зв’язку із загостренням станової боротьби собор він проводить із колишніх традиційних позицій – загального примирення. В 1560 р., коли М. брав участь у соборі, що заочно засудив на страту за “чаклунство” керівників Вибраної ради А. Ф. Адашева й Сильвестра, М. спробував було скористатися митрополичьим правом “печалования” і просив царя викликати для участі в соборному суді самих обвинувачуваних, але одержав відмову.
В останні роки життя (починаючи з 1560 р.) М. керував роботою над Статечною книгою царського родоводу, створюваної з його ініціативи Панасом (Андрієм).
Діяльність М. як ініціатора, творця й редактор багатьох “великих” по обсязі книжкових зводів, визнаних згодом “своєрідними “енциклопедіями” XVІ в., а також очолювана їм робота зі збирання, вивченню й організації масової багаторазової переписки рукописної спадщини значно стимулювали розвиток книгописних центрів у містах і монастирях, самого ж його спонукали сприяти відкриттю російської друкарні, але до випуску Іваном Федоровим першої друкованої книги в 1564 р. він небагато не дожив. М. помер уночі 31 грудня 1563 р. і наступного дня був похований в Успенськім соборі Московського Кремля. Він не був канонізований, але ім’я його було занесено в число святих “не шанованих”.

На підставі ряду даних дослідники думають, що канонізація М. намечалась на 1564 р., але була відкладена, видимо, у зв’язку з несприятливими умовами в країні. М. був канонізований лише в 1988 р. По відкликаннях сучасників (зокрема, А. М. Курбского), М. був досить утворений і начитаний: під його спостереженням і по його виборі робилися численні переклади із грецьких і латинських іноземних книг для ВМЧ, а “писання” митрополита було “умедвлено Омировим ім’ям, Афинейским мудрованием прикрашене”. Про високу філологічну культуру М. свідчить енциклопедична повнота виявлених їм для книжкових багатотомних зводів (наприклад, для ВМЧ) рукописних текстів, прийоми текстологічної роботи зі списками, редагування й застосування складної систематизації зібраного матеріалу

Твору М. повністю не виявлений (невеликий перелік їх установлений А. А. Зиміним і ін. дослідниками).

М. з’явився творцем особою, “макарьевской” школи листа – урочисто-вітіюватого й формалізованого літературного стилю “другого монумен-тализма” (Д. С. Лихачов), що запанував в XVІ в.

Як і ряд інших давньоруських письменників, М. був “іконному писанню навичен”: у молодості брав участь у розписі Пафнутиево-Боровского монастиря, у Новгороді – у прикрасі Софії, а на схилі віку (в 1555 р.) “обновляв” ікону Николи Великорецкого.
Изд.: Моисеева Г. Н. Старша редакція “Писання” митрополита Макария Іванові ІV // ТОДРЛ.- І960.- Т. 16.- С. 466-472; “Літописець” / Подг. тексту, пров. і ком. Н. Ф. Дробленковой // ПЛДР: Друга половина XVІ століття.- М., 1986.- С. 478-481, 625-628.

Н. Ф. Дробленкова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Людина в літературі Древньої Русі

Categories: Шкільні твори

Links