Повість минулих літ про міжнародні шляхи, що йдуть через землі східних слов’ян
Коли ж галявині жили окремо по горах.., отут був шлях з Варяг у Греки й із Грек по Дніпрові, а у верхів’ях Дніпра – волок до Ловати, а по Ловати можна ввійти в Ільмень, озеро велике; із цього ж озера випливає Волхов і впадає в озеро велике З (Ладожськое озеро), і устя того озера впадає в море Варязьке (Балтійське). І по тому морю можна плисти до Рима, а від Рима можна приплисти по… морю до Царьграду (столиця Візантії – Константинополь), а від Царьграда можна приплисти в Понт море (Чорне море), у яке впадає Дніпро ріка. Дніпро ж випливає з Оковського
З того ж лісу тече Волга на схід і впадає семьдесетью устями в море Хвалисськое (Каспійське). Так і з Русі можна плисти по Волзі в Болгари й у Хвалиси, і далі на схід пройти в долю Сима, а по Двіні – у землю Варягів, від Варяг до Рима, від Рима ж і до плем’я Хама.
(Слова в дужках дані автором для розшифровки древніх назв, в оригінальному тексті Повести тимчасового років нові це відсутній)
Свої звичаї й своя вдача…
Всі ці (східнослов’янські) племена мали свої звичаї, і закони своїх батьків,
Галявині мають звичай батьків своїх лагідний і тихий, соромливі перед невістками своїми й сестрами, матерями й родителями;… мають і шлюбний звичай: не йде зять за нареченою, але приводять її напередодні, а наступного дня приносять за неї – хто що дасть.
А древляни жили звіриним звичаєм, жили по-ськотськи: убивали один одного, їли все нечисте, і шлюбів у них не бувало, але умикали дівиць у води.
А радимичі, вятичи й жителі півночі мали загальний звичай: жили в лісі, як звірі, ялини все нечисте й срамословили при батьках і при невістках, і шлюбів у них не бувало, але влаштовували грища між селами, і сходилися на ці грища, на танці й на всякі бесівські пісні й тут умикали собі дружин по змові з ними; мали ж по двох і по трьох дружини. І якщо хто вмирав, то влаштовували по ньньому тризну, а потім робили більшу колоду й покладали на цю колоду мерця й спалювали, а після, зібравши кості, вкладали їх у невелику посудину й ставили на стовпах при дорогах, як роблять і тепер вятичи. Цього ж звичаю трималися й кривичі та інші язичники, що не знають закону божого, але самі собі устанавливающие закон.
Повість минулих літ. С. 31.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)