Повість М. Хвильового “Іван Іванович” як сатира на новий радянський побут М. ХВИЛЬОВИЙ, Г. КОСИНКА
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1920-1930-Х РОКІВ. ПРОЗА
М. ХВИЛЬОВИЙ, Г. КОСИНКА
Повість М. Хвильового “Іван Іванович” як сатира на новий радянський побут
М. Хвильовий подолав важкий і болісний шлях прозрінь і розчарувань, пережив крах високих ідеалів. Особливо боляче письменникові було спостерігати за тим, що плодами революції скористалися люди без совісті та ідейних переконань, меркантильні особистості, які зайняли високі посади в органах партійного і державного керівництва. Вони пристосувалися до життя в нових умовах і, будучи носіями
Сучасна письменникові дійсність давала безліч матеріалів. Тому не випадковою є поява в 1929 році гостросатиричної повісті “Іван Іванович”.
Головними героями твору є Іван Іванович та його дружина Марфа Галактіонівна – партійні функціонери. Вони мають чудову чотирикімнатну квартиру, обставлену добротними меблями, гувернантку для дітей, кухарку, радіорупор. За які ж такі заслуги отримали вони ці блага? “Іван Іванович самовіддано
Змальовуючи портрет персонажа, письменник вісім разів повторює таку деталь, як “білосніжна хустка”. Це свідчить про те, що Іван Іванович працює в такому місці, де відсутній бруд, який, як правило, є неодмінною ознакою праці. Крім “білосніжної хустки”, Іван Іванович має і “білосніжні руки”. Така характеристика має соціальне забарвлення, адже просто кричить про те, що ця людина з випещеними руками не звикла нічого робити, за неї працює хтось інший. Автор підводить нас до висновку, що Іван Іванович має білі руки за рахунок чорних рук служниці Явдохи. Намагаючись показати себе близьким до народу, Іван Іванович “співчуває” служниці, що їй важко працювати у нього, на що та відповідає: “Чого там важко. Ми вже звикли, барин!”. І слово “барин” дає нам можливість уявити, як справді живе й поводиться персонаж.
У сатиричному портреті Івана Івановича значимою є і метонімічна деталь – черево, що символізує бюрократа післяреволюційної доби.
Під стать Іванові Івановичу й дружина, яка манікюрить нігті “для здоров’я”, одягається “дуже просто, хоч і з смаком, і у всякому разі багато дешевше т. зв. непманок”. Крім того, Марфа Галактіонівна схильна до повноти.
Чим же корисним для суспільства займаються представники влади? Іван Іванович, наприклад, винайшов електричну мухобійку. Про її користь для людства він говорить з апломбом і високими словами. Насправді ж таким чином Іван Іванович прикриває своє небажання працювати. Винахід електричної мухобійки у творі стає символом розумової деградації партійного керівництва.
Подвійна сутність персонажів та їхнє лицемірство розкриваються яскраво у сцені перевдягання героїв, які збираються на засідання партосередку. Автор порівнює його з перевдяганням вона перед службою, тільки в персонажів усе навпаки. Якщо священик одягав кращий і багатший одяг, то Іван Іванович та Марфа Галактіонівна краще вбрання поміняли на скромніше. Так, героїня у старенькому жакеті та простенькій червоній хусточці скидалася на робітницю з тютюнової фабрики. А Іван Іванович брав старенького капелюха та одягав солдатську сорочку, яка залишилася у нього з часів “воєнного комунізму”. У цьому епізоді червона хустка героїні є одночасно й ідеологічним символом країни Рад, і ознакою лицемірства пристосуванців.
Щоб показати брехню та розвінчати нових “панів”, М. Хвильовий змальовує епізодичний образ кухарки Явдохи. Це про таких, як вона, теоретики революції говорили, що вони будуть управляти державою. Але після революції у долі явдох нічого не змінилося. Явдоха представляє ту частину пролетаріату, яка за нових часів не відчула на собі жодних змін. Вони так і живуть у темноті та злиднях. Місце їхнє у “демократичному” суспільстві визначене – на підлозі в кухні, бо іншого місця для відпочинку в чотирикімнатній квартирі немає.
Повість “Іван Іванович” засвідчила, що М. Хвильовий віртуозно володіє сатиричним жанром, вміло користуючись як гострою іронією, так і нищівним сарказмом. У 1920-і pp. повість сприймалася як така, що покликана викоренити обивательське пристосуванство серед компартійців. У ній автор чесно й відверто поставив питання про фальшивість тих, хто вважав себе господарями нового життя і намагався зберегти своє тепле містечко, прикриваючись пустими фразами про свою значимість та відданість ідеалам.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)