Постмодернова віртуальність літератури нашого часу (твір-лекція для однокласників)
Любі друзі! Я – ваш сьогоднішній лектор, доктор шкільних наук Модест Модернович Постмодерністський. Пропоную послухати лекцію про унікальне постмодернове явище в світовій культурі.
Для кожного з нас актуальною проблемою у шкільному житті є зустріч з таким банальним явищем, як книга. З книгою ми починали своє знайомство з життям. Пригадаймо. Ось нам два роки, і мама читає казку на ніч. Ми радіємо ілюстраціям, із захопленням розглядаємо малюнки. Але згодом складніше – на нас чекають літери, їх вивчити буде непросто. Але ми вивчили –
Не дивно, що це зрозуміли й письменники. Вони живі організми і змушені розвиватися
Перше. Мушу визнати, що наші сучасники не знайшли нічого особливого в назві й охрестили сучасний період постмодернізмом. Була епоха античної літератури, Відродження, класицизму, романтизму, реалізму. Ті, хто оголосили протест проти усього попереднього, назвали себе модерністами. Невже у наступного покоління не вистачило фантазії на нове слово? Це відсутність фантазії чи принципова позиція? Спробуємо розібратися. Зробіть записи в зошити: “Постмодернізм – новітнє явище, для якого характерними рисами є тотальне висміювання, гра з чужим текстом, суміш різноманітних стилів, використання елементів масової культури”. Що роблять постмодерністи? Сміються над усім. Глузують. По суті справи, постмодерністи нічого особливо вигадати не змогли і в своїх творах використовують набір чужих думок, крилатих фраз знаменитих письменників – попередників. З цього приводу є один американський студентський анекдот: студент прочитав “Гамлета” Вільяма Шекспіра і заявив:
– Нічого особливого. Зібрання поширених крилатих фраз!
Дійсно, деякі твори постмодерністів перетворюються на книги – цитати. Так француз Жан Ріве у своїй книжці “Панночка з А” збирає 750 цитат від 408 авторів! Оце і є так звана інтертекстуальність (запишіть, будь ласка!) – будь-який текст будується як мозаїка, він є трансформацією інших відомих текстів. Ідея не нова. Вищезгаданий Шекспір теж не сам придумував свої сюжети, а брав їх з давніх хронік (правда, це був обмін один до одного, тобто, брав один текст, і на його основі створював свій, теж один, але оригінальний текст!). Джойс, наприклад, сміючись, говорив про те, що він у своєму романі спирався на 60 інших романів – отож нехай сушать голову критики, що й до чого! А відомий усім сучасним людям роман Умберто Еко “Ім’я троянди” – це такий собі пародійний варіант Шерлока Холмса від Конан Дойла. Погоджуєтесь? Кому цікаво – поговоримо після лекції про Умберто Еко…
Друге. Запишемо: “Здобутком постмодернізму є гіпертекст”. Ви не хочете читати? Беріть до рук циркуль. Мілорад Павич так і записав у підзаголовку оповідання “Дамаскин” – новела для комп’ютера і теслярського циркуля. Що це означає? А ось що. Можете читати розділ “Третій храм”. Щось не так? Клацніть мишкою на комп’ютері – і читайте інший розділ, наприклад “Палац”. “Читач може зневажати нашими пропозиціями і читати так, як він звик, як будь-яку іншу новелу”.
Ви самі можете вирішувати, як вам читати – з початку чи з кінця, паралельно обидва тексти, чи по діагоналі один, ви можете самі скласти власний варіант прочитання. Той самий Павич говорить, що він знайшов 2257 варіантів, за допомогою яких можна читати його твір. У “Хазарському словнику” можна читати за кольором (червона, зелена й жовта книга). У книзі “Остання любов у Константинополі” можна розділи ставити відповідно до значення карт Таро. Текст стає живим організмом, із яким ви працюєте, думаєте, граєте. Залежно від того, як ви вибудовуєте розділи книги, змінюються й долі головних героїв: читайте одночасно з кінця і з початку – всередині книги герої зустрінуться.
За висловом У. Еко, постмодернізм – це “певний духовний стан”. Ця література не приймає байдужого, не мислячого читача. Вона вимагає логічної думки, аналізу, співставлення – тобто, це література для нас, думаючої сучасної молоді, яка не хоче приймати застарілі способи мислення й читання. Я переконаний, що постмодерн покликаний не тільки передати відчуття спустошення й внутрішньої порожнечі, він не тільки руйнує попередні надбання, це метод, який виводить наше суспільство на вершину духовного осмислення усього культурного надбання людства. І щоб зрозуміти це, потрібно бути людиною інтелектуальною, іти в ногу з новим часом. Дякую за увагу. © (Бурхливі оплески).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)