Постмодернізм як літературно-художнє явище
На початку 1980х років у зарубіжній теорії літератури і мистецтва виникло поняття постмодернізму. Цим терміном починали позначати явища культури останніх десятиліть, які прийшли на зміну модернізму (постмодернізм і означає “все, що після модернізму”). Дата виникнення постмодернізму залишається дискусійною.
Одні дослідники вважають початком постмодернізму роман Джойса “Поминки по Фіннегану” (1939), другі – попередній його роман “Улісс”, треті – американську “нову поезію” 40-50х років, четверті – що постмодернізм
Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, “цитатне мислення”, інтертекстуальність, пастіш,
Одним з головних принципів постмодернізму є цитата, а для представників цього напряму притаманне цитатне мислення. Американський дослідник Б. Морріссетт назвав постмодерністську прозу “цитатною літературою”. Тотальна постмодерністська цитата приходить на зміну витонченій модерністській ремінісценції. Цілком постмодерністським є американський студентський анекдот про те, як студентфілолог уперше прочитав “Гамлета” й був розчарований: нічого особливого, зібрання поширених крилатих слів і виразів. Деякі твори постмодернізму перетворю ються на книгицитати. Так, роман французького письменника Жака Ріве “Панночки з А.” являє собою збірку 750 цитат з 408 авторів.
Із постмодерністським цитатним мисленням пов’язане й таке поняття, як інтертекстуальність. Французька дослідниця Юлія Крістєва, що вводить цей термін у літературознавчий обіг, зазначала: “Будьякий текст будується як мозаїка цитацій, будьякий текст є продуктом всотування і трансформації якогось іншого тексту”. А інший французький філолог Ролан Барт писав, що “текст існує лише в силу міжтекстових відносин, в силу інтертекстуальності”. Йому ж належить канонічне визначення понять “інтертекст” та “інтертекстуальність”: “Кожний текст є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш або менш впізнаваних формах: тексти попередньої культури і тексти оточуючої культури. Кожний текст являє собою нову тканину, зіткану зі старих цитат”. Інтертекст у мистецтві постмодернізму є основним способом побудови тексту, що полягає в тому, що текст будується з цитат з інших текстів.
Якщо інтертекстуальними були і численні модерністські романи (“Улісс” Дж. Джойса, ” Майстер і Маргарита ” М. Булгакова, “Доктор Фаустус” Т. Манна, “Гра в бісер” Г. Гессе), то здобутком саме постмодернізму є гіпертекст. Це текст, побудований таким чином, що він перетворюється на систему, ієрархію текстів, водночас становлячи єдність і численність текстів. Його прикладом є будьякий словник чи енциклопедія, де кожна стаття відсилає до інших статей цього ж видання. Читати такий текст можна порізному: від однієї статті до іншої за потребою, ігноруючи гіпертекстові посилання; читати всі статті поспіль, справляючись з посиланнями; або ж рухаючись від одного посилання до іншого. Отже, таким гнучким пристосуванням, як гіпертекст, можна маніпулювати на свій розсуд. 1976 року американський письменник Реймон Федерман опублікував роман, що так і називається “На ваш розсуд”. Його можна читати, за бажанням читача, з будьякого місця, тасуючи непронумеровані і незброшуровані сторінки. Поняття гіпертексту пов’язане і з комп’ютерними віртуальними реальностями. Сьогоднішніми гіпертекстами є комп’ютерна література, яку можна читати лише на моніторі: натискаючи одну кнопку, переносишся у передісторію героя, натискаючи іншу – змінюєш поганий кінець на добрий і т. д.
Ознакою постмодерністської літератури є так званий пастіш (від італ. разїіссіо – опера, складена з уривків інших опер, суміш, попурі, стилізація). Він є специфічним варіантом пародії, яка у постмодернізмі змінює свої функції. Від пародії пастіш відрізняється тим, що тепер нема що пародіювати, немає серйозно го об’єкта, який можна піддати висміюванню. Пастіш розуміють також як самопародіювання. Американський дослідник постмодернізму І. Хассан визначив самопародію як засіб, за допомогою якого письменникпостмодерніст стикається з “брехливою за своєю природою мовою”. Він пропонує нам “імітацію роману його автором, що, у свою чергу, імітує роль автора,… пародіює сам себе в акті пародії”.
Мистецтво постмодерну за своєю природою є фрагментарним, дискретним, еклектичним. Звідси – така його ознака, як колаж. Постмодерністський колаж може здатися новою формою модерністського монтажу, однак він суттєво відрізняється від нього. Як стверджує Тео Д’Ан, у модернізмі монтаж, хоча й був складений з неспівставних образів, усетаки об’єднаний у певне ціле єдністю стилю, техніки; він був “аранжований”, як урівноважена і продумана композиція, передавав відчуття симультанності, бачачи одну й ту саму річ з різних точок зору. У постмодерністському колажі, навпаки, різні фрагменти зібраних предметів залишаються незмінними, нетрансформованими в єдине ціле; кожен з них зберігає свою відокремленість.
Важливим для постмодернізму є принцип гри. Класичні моральноетичні цінності переводяться в ігрову площину. Як зауважує М. Ігнатенко, “вчорашня класична Культура, її духовні цінності живуть у Постмодерні мертвими – його епоха ними не живе, вона у них грає: вона їх знедійснює”.
Серед інших характеристик постмодернізму – невизначеність, деканонізація, карнавалізація, театральність, гібридизація жанрів, співтворчість читача, насиченість культурними реаліями, “розчинення характеру” (повна деструкція персонажа як психологічно й соціально детермінованого характеру), ставлення до літератури як до “першої реальності” (текст не відображає дійсність, а творить нову реальність, навіть багато реальностей, часто незалежних одна від одної). А найпоширенішими образамиметафорами постмодернізму є кентавр, карнавал, лабіринт, бібліотека, божевілля.
Як образно зазначає Вадим Руднєв, постмодернізм є чимось схожим на “уламки розбитого дзеркала троля, які потрапили в очі всій культурі, з тією лиш різницею, що уламки ці нікому не завдали особливої шкоди, хоча багатьох збили з пантелику”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)