Послання “І мертвим, I живим, І ненародженим землякам моїм…”
Цей твір своєю назвою вказує на адресата, до якого звертається Т. Г. Шевченко. А саме: до українців (до пам’яті попередників, до сучасників і нащадків). У поемі воєдино пов’язано сатиру на панівний клас і авторське уявлення про те, яким має бути справжній патріот.
Епіграф послання взято з Біблії, з першого соборного послання апостола Іоанна, у якому він закликав людей дотримуватись заповідей Ісуса Христа: “Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата своего ненавидит, ложь єсть”. Цей епіграф тісно пов’язаний з текстом Шевченкового послання.
У своєму творі Шевченко звертається передусім до українського панства, яке, прикриваючись патріотичними фразами, продовжувало гнобити свій же український народ, “братів незрящих, гречкосіїв” . Облудність псевдопатріотичних фраз “народолюбців”
Шевченка обурює те, що українське панство виявляє зверхність над простим народом, хизуючись своїм багатством. Насправді ж, це багатство – “дідами крадене добро” – нажите завдяки боротьбі простого козацтва, здобутками якого скористалась козацько-старшинська верхівка. Діди українських панів наживали своє багатство “на козацьких вольних трупах, окрадених трупах”.
Автор гнівно засуджує дворян, яким національну свідомість замінює плазування перед іноземними авторитетами. Дійсно, у той час німецька культура і наука претендували на роль передової, але це не означає, що вивчати історію і традиції свого народу треба “як німець покаже”. Поет застерігає:
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І ва небі, а не тілько
На чужому полі.
Адже з чужини можна привезти лише “великих слов велику силу, та й більш нічого”. Поет закликав не нехтувати здобутками національної історії і культури, бо “в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”.
Уже на початку твору в ліричному монолозі-звертанні Шевченко застерігає українське панство і пророкує неминучу помсту:
Схаменіться! будьте люди.
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у сине море
Дітей ваших…
У діалогізованій частині послання поет продовжує сатиричне викриття “народолюбців”, які не мають почуття національної гордості, оскільки зорієнтовані на Захід пани трактують власну минувшину за іноземними істориками, не знаючи своїх коренів: “Чиї сини? яких батьків?”. Прихильники слов’янофільства знають “всі мови слов’янського люду”, але не знають своєї власної.
Т. Шевченко пропонує по-новому осмислити історичне минуле України, що дає змогу оцінити самого поета, його ідеологічний крок вперед, далекозорість його поглядів. Адже в посланні він також характеризує українських гетьманів, які внаслідок чвар за гетьманську булаву зрадили свій народ, перетворивши Україну на “Велику руїну”, а самі стали жити як “раби,, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття…”, передавши нащадкам у спадок “свої кайдани, свою. славу!”.
Особливий гнів поета викликає той факт, що українські поміщики знущаються над своїм же народом:
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпивають.
Крилатий вислів поета “Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…” свідчить про його погляди на роль інтелігенції в житті українського народу. Автор вважає, що в основі життя всіх кіл українського суспільства повинні лежати гуманістичні принципи, а інтелігенції в цьому належить чільна роль. Глибокий зміст вкладає поет у звертання ” Обніміте ж, брати мої, найменшого брата”, закликаючи до боротьби проти соціально-національного гноблення, до національної єдності і братерства. Тільки за такої умови вітчизна збудує щасливе майбутнє і “оживе добра слава, слава України”.
Таким чином, послання сприймається як заповіт Шевченка нащадкам, “…ненародженим землякам моїм…”, яким ще жити в Україні й робити все для її розквіту.
Отже, послання “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…” – це центральний твір циклу “Три літа”, оскільки він став ідеологічним синтезом усієї творчості Шевченка, яким поет утвердив безсмертя української нації.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)