У творах Пушкіна “Євгеній Онєгін” і Грибоєдова “Горі від розуму” зображений той самий період у житті російського суспільства – роки напередодні повстання декабристів. У той час дворянське суспільство розділилося як би на три групи. Більша частина дворян проводила час на балах, і її зовсім не цікавила ні доля російського народу, ні доля батьківщини. Інша група являє собою зневірених у житті людей, нездатних, однак, порвати із суспільством і вступити на шлях боротьби. Такий герой роману Пушкіна – Онєгін. А сама нечисленна група
дворян, представником якої є Олександр Андрійович Чацкий, вступила на шлях боротьби із самодержавством, тому що таким людям доля Батьківщини й народу ніколи не буває байдужна. Вони всім серцем і душею прагнуть змінити життя до кращого, навіть якщо це досягається ціною їхньої репутації, положення в суспільстві й навіть житті. Як А. А. Чацкий, так і Е. Онєгін – молоді люди приблизно одного віку й Походження, обоє вони по праву свого народження – належать до самої вищої аристократії. Ці герої одержали саме звичайне для дворянської молоді того часу утворення й виховання, коли вчили “чому-небудь і як-небудь”.
Вихованням і Чацкого, і Онєгіна займалися гувернери-іноземці, “числом поболее, ценою подешевше”. Але якщо Еваений Онєгін, одержавши певний мінімум знань, “пускається у велике світло”, те Чацкий їде за кордон “розуму шукати”, тобто продовжує утворення, і це є однією із причин, чому так по-різному складаються їхні життя. Онєгін, нехтуючи людей, серед яких змушений був перебувати, залишався з ними в приятельських відносинах, не знайшовши в собі сил порвати з тим суспільством, до якого належав по праву свого народження. Чацкий же, повернувшись через границю й не бачачи ніяких змін на краще в себе на батьківщині, відкрито вступає в конфлікт із людьми, до кола яких він належить. І Чацкий, і Онєгін – люди розумні. Ліза, покоївка Софії, говорить, що Чацкий “чутливо, і весел, і гострий”. Пушкіна ж відзначає “різкий, охолоджений розум” свого героя. І обоє вони – люди “дивні” для тих, серед кого їм доводилося жити. Чацкий з гіркотою викликує:Я дивний? А не дивний хто ж? Той, хто на всіх дурнів схожий… Пушкіна також говорить про “виняткову чудність” Онєгіна. А вся “чудність” героїв пояснювалася їхньою незадоволеністю тим життям, що вони вели. Але якщо Чацкий чітко усвідомлює свої обов’язки, свій громадянський обов’язок, те Онєгін цілком віддається “російській нудьзі”. Він, “доживши без мети, без праць до двадцяти шести років, нудячись у бездіяльності дозвілля, без служби, без дружини, без справ, нічим зайнятися не вмів”. Чацкий хоче служити “справі, а не особам”. Він прагне полегшити життя народу, не тільки викриваючи поміщиків-кріпосників, але й проводячи певні реформи у своїх володіннях. Недарма Фамусов дорікає його: “Именьем, брат, не керуй помилкове”. Онєгін теж, як і Чацкий, намагався полегшити життя селян: Ярем oн панщини стародавньої Оброком легенею замінив… І раб долю благословив… Але далі цього справа не пішла. Не знаючи життя свого народу, будучи відірваним від національних Корінь, Онєгін не зміг довести до кінця початого їм справи. Онєгін багато в чому такий. Він пробував і читати, і писати, але “праця завзятий був йому тошен”. Згадаємо прагнення Чацкого до активної діяльності. У всім його поводження відчувається якась жвавість, енергія. Онєгіну ж усе набридло, він нудьгує від неробства. По-різному проявляється в Чацкого й Онєгіна їхня здатність любити. Якщо Чацкий щиро любить Софію, бачачи в ній свій жіночий ідеал, свою майбутню дружину, то в Онєгіні “рано почуття… охолонули”, він не здатний на сильне почуття. “…Я не створений для блаженства”, – говорить він Тетяні. На мій погляд, Чацкий і Онєгін дуже не схожі один на одного, однак їх багато чого поєднує. Це люди з “озлобленим розумом, що кипить у дії порожньому”. От вона, “російська нудьга”! Але якщо Онєгіну, як відзначав Писарєв, тільки й залишається, що “махнути рукою на свою нудьгу, як на неминуче зло”, те Чацкому визначений інший шлях. На мій погляд, його доля вирішена. Швидше за все, Чацкий виявився серед тих, хто вийшов 14 грудня 1825 року на Сенатську площу. Потім разом з усіма, що приймали участь у змові, повернувся з посилання тільки після смерті Миколи 1856 року, якщо, звичайно, він не загинув у день повстання. У цьому, як мені здається, і полягає головна відмінність Чацкого від Онєгіна, що так і не зміг реалізувати себе, Саме він є родоначальником галереї “зайвих людей”, про які Бєлінський писав: “И ці істоти часто бувають обдаровані більшими моральними переваг<
/p>
