Портрет (стисло)
Трагічна історія художника Чарткова розпочалася перед лавкою на Щукінському дворі, де серед безлічі картин, що зображують мужичків або ландшафтікі, він розгледів одну і, віддавши за неї останній двадцять копійок, приніс додому. Це портрет старого в азіатських одязі, здавалося, незакінчений, але схоплений такою сильною пензлем, що очі на портреті дивилися, як живі. Будинки Чартков дізнається, що приходив господар з квартальним, вимагаючи плати за квартиру.
Досада Чарткова, вже пошкодував про двадцять копійок і сидячого, по бідності, без
У той же день Чартков розплачується з господарем і, втішаючись історіями про скарби, заглушивши перший рух накупити фарб і замкнутися років на три в майстерні, знімає розкішну квартиру на Невському, одягається чепуруном, дає оголошення в ходячою газеті, – і вже назавтра приймає замовницю. Важлива дама, описавши бажані деталі майбутнього портрету своєї дочки, веде її, коли Чартков, здавалося, тільки розписався і готовий був схопити щось головне в її особі. Наступного разу вона залишається незадоволена проявившимся схожістю, жовтизною обличчя і тінями під очима і, нарешті, приймає за портрет стару роботу Чарткова, Психею, злегка підновлених нарікає художник.
У короткий час Чартков входить в моду; схоплюючи одне загальне вираз, він пише безліч портретів, задовольняючи різні претензії. Він багатий, прийнятий в аристократичних будинках, про художників висловлюється різко і зарозуміло. Багато хто, знали Чарткова перш, дивуються, як міг зникнути в ньому талант, настільки примітний спочатку. Він важливий, докоряє молодь в аморальності, стає скнарою і якось, на запрошення Академії мистецтв, прийшовши подивитися на прислане з Італії полотно одного з колишніх товаришів, бачить досконалість і розуміє всю безодню свого падіння. Він замикається в майстерні і поринає у роботу, але змушений щохвилини зупинятись через незнання азбучних істин, вивченням яких знехтував на початку своєї терени. Незабаром їм опановує страшна заздрість, він приймається скуповувати кращі твори мистецтва, і лише після швидкої його смерть від гарячки, що з’єдналася з чахоткою, стає ясно, що шедеври, на придбання яких ужив він все своє величезне багатство, були ним жорстоко знищені. Смерть його жахлива: страшні очі старого мерешілісь йому всюди.
Історія Чарткова мала деяке пояснення через невеликий час на одному з аукціонів Петербурга. Серед китайських ваз, ме-білій і картин увагу багатьох приваблює дивовижний портрет якогось азіатцем, чиї очі виписані з таким мистецтвом, що здаються живими. Ціна зростає вчетверо, і тут виступає художник Б., який заявляє про свої особливих правах на це полотно. На підтвердження цих слів він розповідає історію, що трапилася з його батьком.
Змалювавши для початку частина міста іменовану Коломна, він описує колись жив там лихваря, велетня азіатської зовнішності, здатного позичити любою сумою будь-якого хоче, від нішею старої до марнотратних вельмож. Його відсотки здавалися невеликими та строки виплати досить вигідними, однак дивними арифметичними викладками сума, що підлягає поверненню, зростала неймовірно. Страшніше ж усього була доля тих, хто отримував гроші з рук зловісного азіатцем. Історія молодого блискучого вельможі, згубна зміна в характері якого накликала на нього гнів імператриці, завершилася його божевіллям і смертю. Життя чудний красуні, заради весілля з якою її обранець зробив позику в лихваря (бо батьки нареченої бачили перешкода шлюбу в розладнаному стан справ нареченого), життя, отруєна в один рік отрутою ревнощів, нетерпимості і примхами, що з’явилися раптом у перш благородній характер чоловіка. Спокусившись навіть і на життя дружини, нещасний покінчив з собою. Безліч не настільки прикметних історій, оскільки трапилися вони в нижчих класах, також пов’язували з ім’ям лихваря.
Батько оповідача, художник-самоучка, збираючись зобразити духу тьми, нерідко подумував про страшний свого сусіда, і одного разу той сам є до нього і вимагає малювати з себе портрет, аби залишитися на картині “цілком як живий”. Батько з радістю береться за справу, але чим краще йому вдається схопити зовнішність старого, чим живіше виходять очі на полотні, тим більше оволодіває нею тяжке почуття. Не маючи вже сил виносити зростаюче відраза до роботи, він відмовляється продовжувати, а благання діда, пояснює, що після смерті життя його збережеться в портреті надприродне силою, лякають його остаточно.
Він тікає, незакінчений портрет приносить йому служниця старого, а сам лихвар назавтра вмирає. З часом художник помічає в собі зміни: відчуваючи заздрість до свого учня, він шкодить йому, в його картинах проявляються очі лихваря. Коли він збирається спалити страшний портрет, його випрошує приятель. Але й той примушений незабаром збути його племіннику; позбувся від нього і племінник. Художник розуміє, що частина душі лихваря вселилася в жахливий портрет, а смерть дружини, доньки та малолітнього сина остаточно запевняють його в тому. Він поміщає старшого в Академію мистецтв і вирушає в монастир, де веде строге життя, вишукуючи всі можливі ступені самовідданості. Нарешті він береться за пензель і цілий рік пише різдво Ісуса. Праця його – диво, сповнене святості.
Сину ж, приїхав попрощатися перед подорожжю в Італію, він повідомляє безліч думок своїх про мистецтво і серед деяких настанов, розповівши історію з лихварем, заклинає знайти що ходить по руках портрет і винищити його. І ось зараз, після п’ятнадцяти років марних пошуків, оповідач нарешті знайшов цей портрет, – і що він, а разом із ним і натовп слухачів, повертається до стіни, портрета на ній вже немає. Хтось каже: “Вкрадено”. Можливо, й так.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)