Порівняльна характеристика Онєгіна й Тетяни по романі “Євгеній Онєгін”
Тетяна – вдумлива, романтична натура, що виросла на російському роздоллі.
Замисленість, її подруга
Від самих колискових днів,
Теченье сільського дозвілля
Мріями прикрашала їй.
Онєгін же в суєті світського життя не почуває її принадності,
Там буде бал, там дитяче свято.
Куди ж поскакає мій пустун?
З кого почне він? Однаково:
Скрізь поспіти немудро.
Євгеній рано утомлюється від безглуздого життя, намагається наповнити її читанням, працею:
Нудячись щиросердечною порожнечею,
Сів він – з похвальною
Собі привласнити розум чужої;
Загоном книг уставив полицю.
Читав, читав, а все безглуздо…
Спосіб життя героїв продиктований тим, що Тетяна живе в селі, а Євгеній – у столиці. Її виховують нянька, Природа Росії, сімейний уклад. Герой же був відданий з раннього дитинства на руки “Мadame і Моnsier”. “Російська душою”, героїня сприймає життя в селі спокійно. Вона живе в гармонії із природою, тому не випробовує нудьги, туги. Тетяна – цільна & багата натура, а не порожня посудина, що вимагає заповнення. Героїня любить читати романи, які їй заповнюють одноманітність життя, будять уяву:
Їй
Вони їй заміняли все;
Вона влюблялася в обмани
И Ричардсона й Руссо.
Але й російська старовина близька героїні. Тетяна із задоволенням слухає нянині Казки, вірить гаданням, прикметам:
…Страшні оповідання
Зимою в темряві ночей
Зачаровували більше серце їй.
Волею долі виявившись у селі, Євгеній надходить розсудливо й раціонально:
Ярем він панщини стародавньої
Оброком легенею замінив;
И раб долю благословив.
Але й тільки. Природа його хвилює рівно “два дні”, нудьга долає так само неминуче, як і в столиці. Євгеній не знає російської природи, не вміє неї любити й цінувати, розуміти її, тому що його виховували в місті так ще й іноземці. Зустрівши Тетяну, він відразу зрозумів і оцінив її, але “звичці милої не дав ходу, свою осоружну волю я втратити не захотів” – так потім він пояснить Тетяні причину своєї холодності.
Випробування любов’ю герой не пройшов. Він злякався справжніх почуттів, тому що звик до світської фальші, “грі”, а щирість Тетяни злякала, навіть відіпхнула Євгенія. Він намагається навчити героїню приховувати справжні почуття, уміти лицемірити, тобто тому, що вмів сам.
Учитеся панувати собою;
Не всякий вас, як я, зрозуміє;
До лиха недосвідченість веде.
А от любити, бути щирим, відкритим він не може. Через це втрачає єдиний шанс, даний Богом або долею, бути щасливим. Герой зізнається:
Але я не створений для блаженства;
Йому далека душа моя;
Даремні ваші досконалості:
Їх зовсім недостоин я.
Онєгін – суперечлива натура. Він не поважає помісне дворянство, серед якого живе, а з іншого боку – боїться бути оклеветанным цими людьми. Через цю слабість Онєгін убиває на дуелі приятеля і їде подорожувати. Навіщо? Щоб заспокоїти душу, совість? А може бути, щоб загинути від очманілої кулі:
Онєгін поглядом сожаленья
Дивиться на димні струмені
И мислить, смутком затуманений:
Навіщо я кулею в груди не поранений?
Навіщо не кволий я старий…
Я молодий, життя в мені міцна;
Чого мені чекати? туга, туга!
Остання фраза приводить у жах. Як же сумна й безвихідна повинна бути життя, якщо парубок мріє про смерть!
Тетяна ж як і раніше рівна, спокійна, велична. Але як їй дається цей спокій?! Вона гарна “учениця”, що прекрасно засвоїла урок, даний їй у селі. Героїня краще розуміє Онєгіна, чим він сам себе.
Роман обривається на напівфразі. Але автор сказав усе, що хотів. Він створив образ героя двадцятих років XIX століття. Намалював прекрасний портрет російської жінки, що йде коріннями в сільську літературу. І фраза Тетяни:
Я вас люблю (до чого лукавити?),
Але я іншому віддана;
Я буду століття йому вірна, –
Гідний кінець, що вінчає цей безсмертний, вічно юний роман.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)