Поняття соціальної структури суспільства та її основних елементів
Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.
Соціальна структура суспільства – ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і відносинами.
Іншими словами,
Згідно із системно-організаційним аспектом головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім’я, зберігаючи і підтримуючи існуючі в суспільстві відносини і зв’язки. Ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі,
Статус – це позицiя у певнiй соцiальнiй структурi суспiльства з певними правами та обов’язками.
Статуси вiдрiзняються: правами та обов’язками, які визначаються ісоцiальними нормами.
Кожна доросла людина у сучасному суспiльствi має кiлька статусiв (наприклад, студент, син, приятель, громадський дiяч i т. iн. – в однiй особi).
Статус визначає, по-перше, де саме – в якiй соцiальнiй позицiї – людина,”включена” до суспiльства, “з’єднана” з ним. По-друге, статус визначає, як саме людина має поводитися з iншими людьми – представниками iнших статусiв.
Наприклад, статус дочки визначає основнi взаємовiдносини тiєї особи, що займає цей статус, з iншими членами родини.
Статус президента фiрми визначає його основнi вiдносини iз службовцями, з акцiонерами, з президентами iнших фiрм.
З усiх статусiв кожної людини соцiологи видiляють той статус, який справляє найбiльший вплив на взаємодiї та взаємовiдносини людини iз соцiальним середовищем, i тому має найбiльше значення для встановлення соцiальної iдентичностi. Це – головний статус ( master status).
Але iдентифiкацiя тiльки за головним статусом є певним спрощенням. реальної соцiальної позицiї, яка є багатовимiрним утворенням.
Вирiшення протирiч мiж вимогами рiзних статусiв, приорiтети, якi носiй статуса має надавати рiзним вимогам своїх рiзних статусiв – це дуже мало вивчене поле проблем. Тут поки що не дослiдженнi спiввiдношення рiзних компонентiв статусiв (особливо – рiзних обов’язкiв, якi вони покладають на носiя кожного статусу) у конкретних соцiальних ситуацiях.. Це потребує збору та аналізу такого великого обсягу деталiзованої iнформацiї, до якого соцiологи ще не дiйшли.
У багатьох випадках рiзнi статуси людини не протирiчать один одному. Але бувають ситуацiї статусної несумiсностi ( inconsistensy.), коли рiзнi аспекти одного або кiлькох статусiв однiєї людини суперечать один одному.
I мова йде не тiльки про суперечливiсть обов’язкiв, якi пов’язанi iз статусом. Можуть суперечити один одному і вiдповiднi ставлення iнших людей до рiзних статусiв однiєї й тiєї ж людини.
Наприклад, за даними американських соцiологiв, у ставленнi до чорного професора унiверситету iнодi переважає сприйняття його професiйного статусу, а iнодi – коли спрацьовують расовi упередження – сприйняття його етнiчного статусу.
Iнший приклад, що наводять американськi соцiологи.
Kоли тi чорнi американцi, що досягли високого становища у своїх професiйних справах переїздять до багатого житлового району, вони iнодi зустрiчаються з тим, що комiвояжери, якi приходять в їх дома, щоб щось продати, звертаються до них, не як до хозяїв, а як до прислуги.
Найбiльш суттєвi вiдмiнностi iснують мiж тими статусами, якi суспiльство встановлює людинi незалежно вiд її дiй, i тими статусами, якi людина може набути (або втратити) завдяки своїй дiяльностi.
Першi статуси людина отримує найчастiше вiд народження. Це статуси зумовленi статтю. Наприклад, статус (дiвчини), мiсцем у родинних зв’язках (дочка, онучка, сестра), етнiчною належнiстю (українець, росiянин, білорус, єврей), расовою належнiстю (бiлий, чорний, жовтий), мiсцем народження (громадянин такої то країни), прiзвищем сiм’ї.
У феодальному суспiльствi таким же чином встановлювався ще і соцiальний стан (пан, холоп, дворянин, мiщанин).
У сучасному суспiльствi дитина отримує вiд народження найчастiше тiльки соцiально-економiчний статус (вищий, середнiй, нижчий; або – з богатої родини, заможньої, бiдної).
Соцiальна позицiя, що надається людинi суспiльством або групою на пiдставах, якi вiд неї не залежать, і називається у і соцiолгiї приписним статусом (ascribed status – статусом, що приписується).
Крiм статусiв, якi людина отримує вiд народження, приписними є статуси, якi вона отримує, наприклад, за вiком, а також у зв’язку iз змiною статусiв родичей (наприклад, дружина студента стає дружиною президента, а дружина лейтенанта – генеральшою, чи удовицею і таке iнше).
З iншого боку, у суспiльствi є статуси, якi людина отримує через власний вибiр та зусилля, якi вона для цього покладає. Такий статус називають досяжним статусом (achieved status – статусом, що досягається).
Так людина завдяки своїм зусиллям стає студентом, фахiвцем певного профiлю, чоловiком (або дружиною), водiєм автомобiля, спортсменом, членом певної полiтичної партiї, парафiянином певної церкви або атеїстом.
У деяких випадках приписний статус може заважати людинi набути конкретний досяжний статус. Наприклад, стати президентом Сполучених Штатiв, як показують данi американських соцiологiв, набагато важче жiнцi, що є за нацiональнiстю iспанкою, нiж чоловiку англiйського походження. В Українi вiдповiдних дослiджень ми поки що не маємо, але можна припустити, що сьогоднi стати президентом України значно важче, наприклад, жiнцi, що не є за нацiональнiстю українською, нiж чоловiку українського походження.
У бiльшостi суспiльств мiж рiзними статусами є значна нерiвнiсть.. Людина, що має статус члена Верховного Суду Сполучених Штатiв, має бiльшi кошти, владу та престиж, нiж, наприклад, швейцар готелю. Складнiше навести такий ж беззаперечний приклад рiзницi статусiв у нашому суспiльствi. Наприклад, я не взяв би на себе вiдповiдальнiсть стверджувати, що член Верховного Суду України сьогоднi має бiльше коштiв, нiж швейцар готелю, де “на чай” дають долари.
Сукупнiсть членiв суспiльства, якi мають приблизно однаковий статус (за ознаками 1багатства, влади, та престижу ) деякi захiднi соцiологи називають соцiальним класом, iншi – соцiальною верствою (стратою).
Члени соцiальної верстви, що не є у суспiльствi найнижчою або найвищою, мають бiльший доступ до суспiльного багатства та iнших ресурсiв суспiльства нiж люди з нижчими статусами, але менший доступ, нiж люди з вищими статусами. Тобто у суспiльствi iснує iєрархiзованiсть статусiв., але – не одновимiрна, тому що iєрархiя за багатством, ієрархія за владою i ієрархія за престижем можуть не спiвпадати. Цей факт має глибокi соцiальнi наслiдки, про якi ми будемо говорити пiзнiше.
Соцiальнi ролi.
Статус завжди пов’язаний з деякою очiкуваною поведiнкою, яка визначається культурою суспiльства. Саме цю очiкувану поведiнку, пов’язану iз статусом називають cоцiальною роллю.
Але частіше соціальною роллю називають не саму очікувану поведінку, а форми ( або сукупнiсть зразкiв) очiкуваної поведiнки.
Iнодi соціальною роллю називають сукупнiсть прав чи обов’язкiв, якi очикуються щодо певного статусу у певнiй культурi.
Головна рiзниця мiж статусом i роллю полягає в тому, що людина статус займає (або має), а роль – виконує.
У відповідності з цім, іноді кажуть, що соціальна роль – це сукупнiсть очiкувань щодо поведiнки людей стосовно певного соцiального статусу., або сукупність норм. такої поведінки. Тобто, у найбільш поширеному розумінні роль – це не сама поведiнка., а тiльки, так би мовити, безавторський ” проект ” поведiнки, соціально очікувана ” схема ” поведiнки.
Очікування щодо рольової поведінки називають рольовими експектацiями.
Рольові експектації як раз і визначають ту чи iншу повединку, як вiдповiдну або невiдповiдну. певному статусу.
Соцiальнi ролi – це один з поширених об’єктiв соцiологiчнихдослiджень. Завдяки тому, що ролi мають нормативну природу, вони дають можливiсть людинi спочатку, так би мовити, “проектувати” свою поведiнку, а потiм її здiйснювати у вiдповiдний спосiб.
Люди запам’ятовують щонайменше шість сторін поведінки:
• ХТО робить;
• ЩО;
• КОЛИ;
• ДЕ;
• ЯК ;
• ЯК на це реагують оточуючi.
Таким чином люди отримують знання рольових норм та експектацiй.
За допомогою ролей людей упорядковуємо наш соцiальний свiт за типами або категорiями людей. І по різному реагуємо на ті самі дії людей, які вони виконують в різних ролях. Коли дехто виконує роль лікаря і пропонує вам роздягнутися, ви роздягаєтесь. Але коли та сама людина пропонує вам роздягнутися, коли виконує роль хозяїна дома, що дає званий обід, ви, мабуть, будете роздягатися дещо інакше.
Виконання ролi (role perfomance) – це реальна (актуальна) поведiнка особи, що займає той чи iнший статус.
У життi завжди є розбiжнiсть мiж тим, що люди мають робити у певнiй ролi і що вони дiйсно роблять. Завжди є iндивiдуальнi вiдмiнностi, якi роблять будь-яке виконання ролi унiкальним.
З кожною роллю пов’язазана щонайменше одна взаємна роль (лiкар – хворий пацiєнт). Поняття взаємної ролi є важливим, тому що один з чинникiв, який поєднує людей у групи, – це мережi взаємних ролей.
Ролевi взаємовiдносини зв’язують нас один з одним, тому що права з одного боку вiдносин є обов’язками на iншому їх боцi та навпаки. У той же час виконання ролей може вести до рольової напруги (role strain) . Вона виникає тоді, коли в однiй ролi є суперечливi експектацiї.
Наприклад, вiд бригадира очикується, що вiн буде мати добрi стосунки з робiтниками бригади, але вiд нього очикується також, що вiн буде вимагати виконання роботи, що iнодi може викликати незадоволення робiтникiв. Чим краще бригадир вiдповiдає одним експектацiям, тим гiрше може відповідати іншим.
Від рольової напруги треба відрізняти – рольовий конфлiкт. Соцiологи кажуть про рольовий конфлiкт, тоді коли двi чи бiльше ролей однiєї особи мають суперечливi вимоги. Класичний приклад – полiцейський, що повинен заарештувати власного сина. Це експектації різних ролей – професійної та родинної.
Але головним чином ролi виконуються без перешкод, що врештi решт дозволяє передбачати поведiнку людей.
Функцiоналiсти взагалi вважають, що основнi ролi у суспiльствi не суперечать одні одним, а поєднуються гармонiйно. Конфлiкцiонiсти, навпаки, вважають, що основнi ролi у iснуючих суспiльствах принципово конфлiктнi.
Соціальна група – відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.
Це поняття є родовим щодо понять “клас”, “соціальна верства”, “колектив”, “нація”, “етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти”, оскільки фіксує соціальні відмінності між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці та їх результатів. Ці відмінності мають у своїй основі відношення до засобів виробництва, влади, специфіки праці, фаху, освіти, рівня й структури доходів, статі, віку, національної належності, місця проживання, стилю життя тощо.
У кожному суспільстві існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено:
– спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері політичної, економічної та духовної діяльності);
– спільним просторово-часовим існуванням (середовищем, територією, комунікацією);
– груповими установками та орієнтаціями.
У соціальні групи люди об’єднуються на підставі спільних соціальних інтересів, які зумовлюють їх дії. Формуються вони з представників різних груп залежно від їх становища та ролі в суспільному житті. Оскільки інтереси, скажімо, у робітника і підприємця різняться між собою, то вони реально становлять різні соціальні групи. Але соціальні інтереси груп, формуючись на основі індивідуальних інтересів їх учасників, не замикаються у власних егоїстичних рамках. У процесі соціальної взаємодії індивідів виробляються інтереси груп як цілісності, які є втіленням інтегрованих, спільних інтересів індивідів, що належать до цих груп. Соціальний інтерес групи завжди спрямований на збереження або зміну її становища в суспільстві.
У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх поділяють на малі та великі.
Мала соціальна група – нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об’єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.
Родовою ознакою малої групи є наявність безпосередньо тривалих особистих контактів (спілкування, взаємодія), властивих, наприклад, сім’ї, виробничій бригаді, шкільному класові, колективу космічної, арктичної станцій, спортивній команді, релігійній секті, групі друзів тощо. Мінімальний розмір малих груп – дві особи, максимальний – кілька десятків.
Велика соціальна група – численна за складом група людей, об’єднаних для спільної діяльності, але взаємодія між якими формальніша.
До них можна віднести професійні, демографічні, національні спільноти, соціальні класи.
Соцiальнi iнституції.
Один з основних процесiв, що забезпечують задоволення суспiльних потреб – це формування соцiальних iнститутцій. (institutions, not institute), хоча українською їх нерідко називають “інститутами”.
Що таке соцiальна iнституція?
Ми вже говорили про те, що соцiальнi групи складаються з людей. У взаємодiях один з одним люди керуються певними елементами культури – нормами і цiнностями, які вони передають один одному за допомогою знаків (symbols), і якими вони визначають ту поведiнку, що очікується вiд людей у певних соцiальних статусах. Коли ми дослiджуємо багато таких вiдносин, ми можемо виявити те сполучення елементiв культури, що лежить в основi цих вiдносин i яке спрямоване на досягнення досить узагальнених та важливих соцiальних цiлей. Через те, що деякi соцiальнi вiдносини є критичними для вiдтворення суспiльства i його груп, вони зберiгаються у вiдносно тривалих соцiальних утвореннях, які отримали назву iнституцій.
Соцiальна iнституція – це стале сполучення цiнностей, норм, статусiв, ролей i груп, що складається та відтворюється у зв’язку з вирішенням певної соцiальної потреби.
Iнститутції забезпечують людей встановленими методами розв’язання тих проблем життя, що перiодично повторюються. І вони визначають, як саме відповідна дiяльнiсть має бути органiзована, спрямована i виконана.
Зв’язок інституцій суспільства з особистим життям його членів, з їх поведінкою, здійснюють ті соціальні ролі, що формуються певною інституцією. Соціальні ролі, таким чином, здійснюють зв’язок макросоціального і мікросоціального рівнів життя.
Завдяки iнституціям, люди можуть вiдчувати, що їх повсякденна дiяльнiсть має певну регулярнiсть, ефективнiсть i визначенiсть. Якщо ми хочемо з’ясувати, як “працює” те чи iнше суспiльство, одним з перших об’єктiв відповідного дослiдження мають бути соціальні iнституції цього суспiльства.
Якi соцiальнi iнституції розглядаються як основнi?
Традицiйно видiляють п’ять головних сфер соцiетального функцiонування. I як головнi, розглядаються iнститути, сформованi для стандартизованого розв’язання основних проблем, що зустрiчаються в кожнiй з цих сфер. Це – сiм’я, економiка, полiтика, релiгiя, освiта.
1) Головними функцiями iнституції сiм’ї є народження дiтей, а також задоволення особистих потреб членiв сiм’ї.
2) Iнституція економiки забезпечує виробництво, обмін i розподiл товарiв i послуг.
3) Iнституція полiтики виконує функцiю захисту громадян один вiд одного i вiд iноземних ворогiв.
4) Iнституція релiгiї забезпечує сукупнiсть подiляємих цiнностей та виконання ритуалiв, якi у традиційному, одноконфесійному суспiльствi підтримують солiдарнiсть та згоду.
5) Iнституція освiти забезпечує передавання молодi набуткiв культури, знання, здобутого предками.
Ця класифiкацiя безумовно спрощує реальну ситуацiю. Бiльш повнi класифiкацiї, крiм названих п’яти, додають ще чотири iнституції – це:
6) Медична система головна функцiя якої – лiкування хворих та охорона здоров’я.
7) Наука – функцiя якої – здобуття знання про природу i соцiальний свiт.
8) Правова система, головна функцiя якої – встановлення соцiального контролю.
9) Вiйськова система функцiя якої – напад або захист вiд нападу зовнiшнiх ворогiв суспiльства.
Деякi додають ще спорт, як iнституцію, що забезпечує вiдпочинок і фізичне тренування.
Треба також зауважити, що в дiйсностi кожна iнституція може виконувати бiльш, нiж одну функцiю. А з iншого боку, декiлька iнституцій можуть брати участь у виконаннi однiєї функцiї.
Основнi соцiальнi iнституції виробляють у своєму складi більші спеціалізовані пiдсистеми, певні пiдроздiли. Наприклад: система дошкiльного виховання, середної освiти, вищої освiти у сфері освіти.
У рiзних культурах соцiальнi iнституції можуть виконувати свої функцiї зовсiм по-рiзному (наприклад: сім’я буває моногамною і полiгамою, i, вiдповiдно, можуть по рiзному будуватися. Але соціальні інституції, що існують у різних культурах та суспільствах, мають певні загальні властивості.
По-перше, інституції мають тенденцiю чинити опiр змiнам. Цю їх властивість називають iнерцiйнiстю. Вона пов’язана з тим, що соцiальна поведiнка стає “iнституалiзованою”, тiльки тоді, коли вона закрiплюється у звичаях i традицiях. А люди схильнi протидiяти намаганням змiнювати їх звичаї i традицiї.
По-друге інституції мають тенденцiю бути взаємозалежними. З часом рiзнi iнституції подiляють спiльнi цiнностi та норми – наприклад: вільна капiталiстична економiка створила полiтичну систему, що пiдтримує капiталiзм, і релiгiю (або систему переконань), що пiдтримує вiльне пiдприємництво, а також вiдповiдну освiтню систему.
По-третє, інституції мають тенденцiю змiнюватись, так би мовити, поралельно, у зв’язку один з одним. Це особливо стосується тих змiн, що ідуть від економiки. Наприклад, пiд час iндустрiальної революцiї переважно сiльське суспiльство змiнилося на урбанiзоване, сiм’ї стали меншими, уряди – бiльшими, дiти стали вчитися бiльше, впливовiсть релiгiй зменшилась, а наука – збільшилась, і наука дістала значного розвитку.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)