Поезії Марти Назарець
Марта Назарець народилася 21 березня 1995 року в місті Рівне. Навчається у Рівненському НВК “Колегіум”, але через хворобу школу не відвідує. З раннього дитинства любить малювати. Брала участь і неодноразово ставала призеркою та переможницею художніх виставок і конкурсів для дітей. Зокрема, дівчинка здобула перше місце та отримала диплом першого ступеня на Всеукраїнській виставціконкурсі декоративно-ужиткового і образотворчого мистецтва “Знай і люби свій Край”. З десяти років пише вірші та Казки.
Добро і зло
Як звільнитися
Від цього завданого болю!
Щоб ті спогади сумні
Спинити треба мати волю.
Як нелегко зрозуміти:
Є на землі добро і зло.
Як жити так, щоби радіти,
Щоб легше на душі було.
Той, хто в темряві живе
І добра не помічає,
Бачить всюди тільки зле,
Той і злі думки плекає.
Місяць
Засмутився місяць в небі,
А хмаринка, наче лебідь,
Поряд плине – Не сумуй!
Місяцю, мене почуй!
Хай засяють зірочки
Твої любі діточки.
Хоч на небі дуже хмарно,
Все од. ю ти сяєш гарно!
Зірочок твоїх багато,
Їх усіх не зрахувати.
Вони різнокольорові,
Плавають, як
Тож нехай лунає дзвін
Срібних й золотих перлин,
Втрата
Настільки болісної втрати
Ніколи я іще не знала.
Мої маленькі цуценята,
Пухнасті друзі, десь пропали.
Я намагалася забути,
А думка зла до мене лізла,
Наче та гірка отрута…
Шукати їх було вже пізно.
Собаки – друзі найвірніші.
У 2008 році на літературному конкурсі “Перло многоцінне”, організованому обласним об’єднанням Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, Марта стала призеркою в номінації “Кращий прозовий Твір “.
Переважна більшість віршів Марти присвячена природі, оскільки це її улюблена тема. Про свою мрію юна поетеса розповідає в однойменному вірші “Моя мрія” і не залишає надію, що вона обов’язково здійсниться.
В біді ніколи не полишать.
Ці найнадійніші тварини.
Завжди зрадіють, як побачать
Неначе діти своїй мамі,
А я все згадую і плачу,
Бо ж я любила їх так само.
Моя мрія
Каже мені завжди мати,
Що здоров’я треба мати,
Що воно найголовніше!
Я дивлюся у вікно,
А навколо – тиша…
Я переросту хворобу,
Я це точно знаю,
Моя мрія збудеться,
Я ж її плекаю.
Ужитті не раз її
Я перемагала,
А коли хворіла
Пошепки казала:
“Я тебе все рівно
Скоро подолаю!
Я тебе переросту,
Я це точно знаю!”