Поезія торкає струни души моєї
Я захоплююсь чудовими, ясними і досконалими віршами Ліни Костенко. Мені здається, що така поезія буде жити у віках, бо вона проста, лірична і розповідає про все, що переживає кожна людина: сум і радість, кохання і образу, вірність і зраду.
Послухаю цей дощ, підкрався і шумить… Здавалось, мить, ще тільки мить, та раптом повернусь – а це вже роки… Мені здається, що краще про швидкоплинність часу вже й не сказати. Стара дзвіниця досить ловить гави. Танцює ціп на житньому току. Ну що мене магнолії, агави? Я – поцілую мальву у щоку. Людині може
Коли я вперше прочитала його вірші, я була вражена і силою поетичної виразності, і глибиною його таланту. Нам є де йти – на хвилі, на землі – шляхи мов обрії – далекі і прозорі Хай юність догорить ми віддані життю, пише поет. І я цілком з ним згодна. Його поезія з глибин народних, із тих нескаламучених жодними змінами джерел, звідки походить коріння українського народу: І дивен див біжить поверхи древа, І ніч біжить –
Здвигаймо далі над словами бані титлів, вершім самотньо храм (ще буде повен). Так кликав поет до нас з жорстоких часів, коли гнобили і травили українську культуру. Він вірив у те, що вона відродиться. І ця віра справдилася. Єдине, що хочеться сказати наостанок, це процитувати вірш улюбленої поетеси Ліни Костенко: Хай буде все небачене побачено, Хай буде все пробачене пробачено. Єдине, що від нас іще залежить, – принаймі вік прожити як належить, Це наше головне завдання у світі.