Поезія – перетворення крові в чорнило

Ще за життя Гейне навколо його творчості точилася жорстока ідеологічна боротьба. Своєю проникливою лірикою, нещадною сатирою, гнівним і палким протестом проти феодального гноблення, релігійного фанатизму, проти бридкої буржуазної буденщини митець назавжди залишив “нестертии слід” на скрижалях світової культури. Незадовго до смерті поет писав:
Виріжуть язик у мене
Після смерті добрі люди,
Боячись, що й з-поза гробу
Говорить про них я буду.

Німецька буржуазія викреслювала його ім’я з історії вітчизняної літератури,

у кращому разі перетворювала його лише на співця кохання і природи. Гітлерівська диктатура заборонила видання творів Гейне. Навіть пісню про Лорелею, яку з дитинства знає кожний німець, в підручнику вміщували з написом : “Автор невідомий”.
Спорудження пам’ятника Генріху Гейне на батьківщині поета в Дюссельдорфі має майже столітню історію, тому що в 1887 році магістрат цього міста не дав місця для пам’ятника.
Дюссельдорф відмовився від монумента, який спорудила місту імператриця Єлизавета, велика прихильниця творчості поета. Вона встановила цей пам’ятник у своєму маєтку Ахі-лейон на острові Корфу

в Іонічному морі.

Тривалі роки точилися суперечки про встановлення пам’ятника Гейне в Майнці та Габзбурзі, але знову перемогли вороги поета, які важали його “нехристом”, “соціал-демократом”, “злочинцем проти моралі й патріотизму”, “грибом-поганкою в лісі німецької поезії”, “Легше пізнати людей взагалі, ніж одну людину зокрема,” – вважав Франсуа де Ларошфуко, але ми з вами зробимо спробу зрозуміти, в чому велич таланту Генріха Гейне, чому навіть пам’ятник поету викликав жах в представників німецької буржуазії.

Збірка віршів “Книга пісень” (1827) зробила тридцятирічного Гейне знаменитим поетом. Основний мотив поезій цієї книги – нерозділене кохання. Більша частина віршів “Книги пісень” була створена під впливом глибокого почуття поета до двоюрідних сестер Амалії та Терези, в яких Гейне закохувався по черзі і які не відповідали йому взаємністю.
Свою збірку автор розділив на три частини і таким чином позначив три етапи свого нерозділеного кохання. Це “Юнацькі страждання”, коли кохана з’являється до нього в уяві і кохання зображене як романтична мрія, нестерпне чекання, химерне сновидіння. “Ліричне інтермецо”, де кохання розцвітає насправді, але без взаємності, “Знову на Батьківщині” – любов оживає тільки в пам’яті поета.

Важливим елементом поетики “Книги пісень” є романтична іронія. Хоча іронія Гейне виходить із художнього досвіду попередників (іронічне обігрування романтичної мрії, самоіронія), усе ж вона нова, тому що інтелектуальна за своєю природою і значною мірою пов’язана з аналітичним художнім мисленням поета. Якщо для ранніх романтиків іронія була засобом піднесення над прозою життя, то у Гейне (як і в Гофмана) вона стає формою повернення до дійсності.

Гейне дотримувався принципу циклічності. Кожній частині книги притаманна певна смислова, тематична, художня єдність, власний колорит. Місце кожного вірша точно визначено його зв’язками з попередніми і наступними. У перших трьох циклах провідною є тема нещасливого, нерозділеного кохання, яка по-різному інтерпретується в кожному з них. “З мого великого болю творю я пісні маленькі”, – зазначає поет і гірко зауважує: “Книжка ця – то тільки урна з попелом мого кохання”. В останньому розділі домінує тема природи. Хоча вірші “Книги пісень” надихалися нєрозділеним коханням молодого поета до Амалії, в них відбиті не лише його інтимні переживання. Тут вічна історія трагічного кохання набуває загальнолюдського звучання, характеризує стан душі сучасної письменникові молоді, юнака, здатного глибоко мислити, тонко відчувати.

“Книгу пісень” часто називають “романом у віршах”. Історія духовних пошуків молодої людини часто ставала предметом зображення в літературах інших країн, де жанр роману був розвиненішим.

Ліричний герой “Книги пісень” то іронічно насмішкуватий, то романтично захоплений, але хоч які почуття його переймали, він завжди зберігає романтичне протиставлення між собою і “цивілізованим” суспільством вірнопідданих німецьких філістерів, “гладких чоловіків” і “глад-кихдам” на “гладенькомупаркеті”.

Назву збірки “Книга пісень” поет запозичив в Петрарки (“Канцоньєре” в перекладі означає “Книга пісень”), тим самим приєднавшись до багатовікової традиції оспівування недосяжної Мадонни.

Щоправда, Мадонна Гейне нагадує ренесансні взірці доволі віддалено. Поет не заперечує – він закохався у досить обмежену і звичайну дівчину Хтось образно підмітив: Гейне опустив кохання з небес на натертий паркет гамбурзької вітальні й сам боляче вдарився об цей паркет. Кузина Амалія не могла віддано покохати поета, який не мав хисту до комерційних справ. Та й не в дівчині справа. Як писав один із перших рецензентів збірки, відомий письменник Карл Іммерман, зміст ранніх поезій Гейне лише зовнішньо зводиться до любовного переживання: “Але тільки ми поглянемо на справу пильніше, з’ясуємо, що свідомість поета турбують набагато сильніші мотиви, ніж любовна невдача, і що бідна дівчина, якій він так сердито докоряє, потерпає за гріхи інших”. “Книга пісень” давно вже набула значення не тільки німецького, а й світового шедевру, вона підбиває підсумок розвитку німецького романтизму

Перекладачів обманювала зовнішня простота лірики Гейне, їх вабила в ній насамперед форма, близька до народної пісні, та при цьому вони не зрозуміли того, що знав сам Гейне, коли писав у листі до Вільгельма Мюллера: “У моїх віршах… тільки форма якоюсь мірою народна, а зміст взятий з умов життя нашого суспільства”.

Молода Леся Українка зробила першу вдалу спробу втілити засобами української мови не тільки зміст, а й поетичну форму ліричних творів Гейне. Переклади 92 поезій з “Книги пісень”, які належать її перу, малюють образ юного Гейне, побачений очима української поетеси. Леся Українка вловила не тільки романтичні настрої раннього Гейне, вона тонко відтворила гейневський гумор, що виливається часом у примхливі образи.
“Книга пісень” виникла в літературній атмосфері романтизму, мала романтичний характер. Але романтизм Гейне відрізняється від романтизму попередників. Кохання в його творчості має соціальне забарвлення. Дівчина не кохає юнака тому, що він бідний, а вона заможна. Його ліричний герой не скоряється, він протестує проти приосмислювалося і не оцінювалося в його творах. Цікаво, що Генріха Гейне вважають автором і багатьох афоризмів, наприклад:

Жартувати і позичати гроші потрібно зненацька.
Минуле – це батьківщина людської душі. Іноді ми тужимо за почуттями, які переживали колись.
Кожна людина – це світ, який із нею народжуєть – ся й помирає. Під кожним надгробком лежить всесвітня історія.

Як і в народних піснях, у поезіях “Книги пісень” живе музична стихія, вони надзвичайно мелодійні, і цим пояснюється їхній незвичайний успіх серед композиторів. Ба – гато віршів із цієї збірки покладено на музику такими видатними композиторами, якФеренцЛіст, ФранцШуберт, Роберт Шуман, Ріхард Вагнер, Якоб Людвіг Мендель-сон, Едвард Гріг, Петро Чайковський, Микола Лисенко, Станіслав Людкевич, Борис Лятошинський, Лев Ревуць-кий та ін. Чимало поезій з книги Гейне (серед яких “Коли розлучаються двоє”, “Я прагну усю мою тугу” та ін.) стали народними піснями і в Німеччині, і за її межами.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Поезія – перетворення крові в чорнило

Categories: Шкільні твори

Links