Поезія Некрасова – поезія життя
Я ліру присвятив народу своєму. М. О. Некрасов Тема Росії і стан російського селянства хвилювали багатьох письменників і поетів. Ще Пушкін показав важкий стан селянства в безправній і голодній Росії. Чітко зобразив ситуацію в Росії Лєрмонтов: “країна рабів, країна панів”. Некрасов у своїй ліриці відбиває свій погляд на стан народу в сучасній йому Росії. Він насмілився глянути в очі правді й у весь голос заявити про страждання народу, про його безмежне терпіння і справжню шляхетність. Дворянин по походженню, Некрасов, як ніхто інший, зумів
Вчорашній день, годині у шостій, Зайшов я на Сінну; Там били жінку батогом, Селянку молоду. Ні звуку з її грудей, Лише бич свистав, граючи! І Музі я сказав: “Дивися! Сестра
Муза Некрасова – Муза бідняків, горда і прекрасна у своєму стражданні, що призиває до помсти. Той же образ “батогом висіченої Музи” повторився потім і у вірші “Муза! я у дверей труни!”, написаному поетом за кілька днів до смерті. Гіркотою і стражданням за долю народу перейнята вся лірика Некрасова. Де б не трудилася російська людина, скрізь його принижували й нехтували. Безправна праця стала нормою життя. Поет не може не жахнутися, коли бачив дивовижні страждання бурлаків на Волзі: Майже пригнувшись головою
До ніг, оповитим линвою, Взутим у постоли, уздовж ріки Повзли гурьбою бурлаки, І був нестерпно дикий І страшно ясний у тиші Їх мірний похоронний лемент, – І серце здригнулося в мені.
Читаючи ці рядки, ми ясно бачимо всі ті мучення, які випали на долю бурлаків. Вони показані зі страшної, неприкрашеною правдою. І ця правда, як той стогін, що “піснею зветься”, чується всюди, де трудиться, страждає і просто тягне своє животіння російський мужик. Ті ж картини убогості й безправ’я ми бачимо в селах, де від зорі до зорі працює на своїй смузі селянин-трудівник. Безвідрадні картини сільського життя (вірші “У селі”, “Незжата смуга”). Вмер син-годувальник, і баба мати змушена йти по світу. Надриває душу тужливий осінній пейзаж, занедбана смуга, з якої не в силах забрати врожай виснажений хворобою орач. Російська людина скрізь безправна і нещасна. Недарма у вірші “Міркування у парадного під’їзду” поет говорить:
Назви мені таку обитель, Я такого кута не бачив. Де б сівач твій і хоронитель, Де б російський мужик не стогнав.
Некрасов не тільки описує важкий стан народу, але й засуджує його нескінченне терпіння. У поемі “Залізниця” поет показує рабську працю селян і в той же час підкреслює їх покірливість:
Грабували нас грамотії-десятники, Сікло начальство, давив нестаток! Усі перетерпіли ми, божі ратники, Мирні діти праці!
Мужик покірно зносив всі приниження й знущання, нікого у своєму нестатку і безправ’ї не обвинувачуючи, крім самого себе:
Ой, мужик! мужик!
Ти грішніше всіх,
І за що тобі вічно томитися!
Показуючи безправ’я народу, Некрасов протиставляв його паразитичному, розкішному життя багатіїв і вельмож. Ця думка відбита у вірші “Міркування у парадного під’їзду”. Вірш починається з опису Петербурга, сцен, що щодня відбуваються “у парадного під’їзду”, там, де вирішуються долі прохачів. Але зарозуміла і корислива верхівка столиці байдужна до народного горя: “наш не любить обірваної черні”. На тлі жебраків, обірваних селян виділяється “власник розкішних палат”, вершитель людських доль. Некрасов гострим сатиричним пером малює портрет вельможі, що провів життя “у залицянні, обжерливості, грі”. Некрасов жалує селян, які від безвихідності п’ють, пропивають останню копійку в харчевнях. Але поет не ідеалізує мужиків. Його відношення до народу не визнає сентиментальності. Зображуючи народне життя, Некрасов дивився “зсередини”, намагаючись зрозуміти психологію селянина, Такі вірші, як “Селянські діти”, “Похорони”, “Дума”, “Сільські новини”, правдиво, у всій її непривабливості, показують життя села. Некрасов дуже точно малює безвихідний трагізм стану селянина, темні сторони його побуту і психології, закореніле вікове рабство і гноблення. Але у цього приниженого народу вже з’являються яскраві, сильні особистості, теперішні герої. Такі як Яким Нагой, Єрмил Гірін, Савелій, які в майбутньому здатні стати теперішніми народними ватажками. Поет захоплюється їх богатирською силою, працьовитістю, але показує і негативні сторони їхнього життя. Так, Яким Нагой говорить про себе, що він “до смерті працює, до півсмерті п’є”. Однак більша частина селян зберегла достоїнство. Навіть Яків Вірний, котрий вважався “зразковим холопом”, зважився на протест, нехай навіть і поплатився за це власним життям. Некрасов вірить, що, незважаючи на, здавалося б, безмежне терпіння народу, він підніметься на боротьбу. Закликом до боротьби служить “Пісня Єрьомушці”, де поет проголошує:
Неприборкану, дику
До гнобителів ворожнечу
І доручення велике
До безкорисливої праці…
Глибокою вірою у народ, в його творчі сили, в його талановитість наповнений вірш “Школьник”. Сільський хлопчик, школяр нагадує поетові про славну долю Ломоносова. Некрасов вірить, що саме з народу прийдуть нові, яскраві таланти, які прославлять Росію:
Не бездарна та природа,
Не загинув ще той край,
Що виводить із народу
Стільки славних, те й знай!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)