Поезія Л. Глібова “Журба’ перлина української лірики
Леонід Глібов любив Чернігівщину, часто приїжджав помилуватися краєвидами, поблукати старенькими вулицями, відпочити на березі річки Снов. Під час одного з таких приїздів він замислився над тим, що ще недавно по цій землі ходив Тарас Шевченко, писав, малював, а сьогодні його вже нема. Так народилася поезія “Журба”, яка була покладена на музику М. Лисенка і стала улюбленою піснею кількох поколінь “Стоїть гора високая”.
У поезії автор описав лагідну, ніжну теплу пору року – літо. Вона так само чудова, як і молодість, та ліричний
Як хороше, як весело
На білім світі жить!..
Чого ж у мене серденько
І мліє, і болить?
А болить воно від усвідомлення, що природа змінна, але вічна. Пройдуть холодні осінні дощі, прошумлять снігові заметілі і знову землю уквітчає зеленню та квітами весна. Життя ж людини скороминуче, до неї ніколи не повернеться юність, ніколи їй більше не пережити щастя молодості, ніколи не зустрітися з дитинством.
Ой річечко, голубонько!
Як хвилечки
Пробігли дні щасливії
І радості мої!
До тебе, моя річечко,
Ще вернеться весна;
А молодість… не вернеться –
Не вернеться вона!..
Поезія “Журба” – це свідчення не тільки великого ліричного таланту Леоніда Глібова, а й патріотизму, мудрості, глибокого знання українських народних образів-символів. У цій поезії є і верба – символ весни і самої України, і гора – символ висоти людського духу, і річку, яка символізує плинність часу, початок і кінець людського життя. “Журба” витримана Глібовим у стилі народної пісні. І змістом, і духом вона близька до народного мелосу. “Завдяки глибокій життєвості, яскравій емоційній виразності, винятковій мелодійності звучання, – писав Б. Деркач, – вона за життя поета стала народною піснею”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)