Поезія Брюсова післяреволюційного років

Космічним пафосом відрізнялася в 20-е роки й поезія В. Брюсова, чий “космизм” був відзначений, однак, підкресленою раціоналістичністю

Поезія Брюсова післяреволюційних, років найбільше (у порівнянні з іншими художниками його кола) свідчить про еволюцію “завжди блукаючого, по ніколи не заблудлого” поета. “Після десятиліть поетичної роботи Брюсов усе ще-не тільки на шляху шукань, але й нових досягнень. Навіть переспівуючи самого себе неодноразово, Брюсов намагається щораз знайти нові ритми, нові слова, нові співзвуччя”.86 Більше

того, чим далі, тим настойчивей Брюсов шукає нового, стверджуючого початку людського існування в історії планети й космосу. Шлях цей послідовно простежується в його нових, збірниках. В “Миті” ще цілком відчуємо “слідопит” світових культур, що проголосив ніколи єдиними цінностями людського буття висячі у світовій порожнечі “ліхтарики” століть Данте, Лютера й “суєтних маркіз”.

Минуле й Майбутнє людства – два полюси, у магнітному притяганні яких тримається брюсовский “Мить”. Оточений мороком минулого, що відгоріло, і непроникністю майбутнього, людина сьогоднішньої миті відчуває

себе як у склепі-печері, складеної циклопами. І навіть його зухвалий лемент в “холодну млечность” може виявитися всього лише повторенням людського заклику в космос, що колись уже звучав “па іншій планеті”. Така думка про сьогоднішній день, природно, не радує. Від її безнадійності поет звично вкривається в сади прекрасних форм мистецтва, у свою “музейну”, “зростаючу, як вежа, нам’яти”, що він називає “будинком бачень”. Що ж у цьому будинку? Незмінний реквізит культурно-історичного пейзажу античності й середньовіччя:

У саду, Де пам’ятники з тиграми в ладі, Де вічності й вологості венчанье, У саду молчанье, Проспівай мед кадять нарциси Апостату, Над броплой Данте чорний кипарис, И в міді незмінних риз Нерухомий лад у століття статуй, що йдуть.

У цих віршах, своїм образним ладом напоминающих пушкінське “На початку життя школу пам’ятаю я” (1830), відчутне протиріччя між прагненням почути, як “заклик есхила улитий у Ресефесер!”, і безсиллям порушити статику своїх книжкових образів (“Кубок Еллади”, 1921). І все-таки в майбутнім царстві всесвітньої, вселюдської гармонії цій пишноті минулих “бачень” поет відводить осповнос місце:

Де всі сиянья старовини, Помножені, повторені, Над життям, як порожнім провалом, Запаляться сонцем небувалим, В усі, крізь тимчасовий збиток Вжигая, свій переможний герб!

Саме так і мислить собі Брюсов у цьому збірнику майбутнє: як космічний апофеоз всієї земної історії від Илиона й міфічного Христа до революційних днів сучасності, що вже проспівали свій “червоний псалом” у багатоголоссі світового епосу (“Прийдешній гімн”, 1921). Однак у збірнику того ж року “Дали” поет уже відходить від книжності. Не можна міряти буття сьогоднішнього людства минулим, всім, “що в тисячоріччя, як у прірву, упало” і осіло в пам’яті непотрібним баластом: “Імена персеидами падають у пам’яті, Царів, полководців, учених, поетів… На шляху бібліотеки коштують цитаделями. Таборами – архіви, загражденьем музеї” (“Молодість миру”, 1922). Цим віршем відкривається новий простір для творчих шукань поета (“Але океани понині кишать протоплазмами, И наш радій у просторах ще не розтрачений”). Так намечается новий напрямок у брюсовскои поезії, що прийнято не зовсім точно йменувати “науковою поезією”. Якщо минуле вже стало марним і відсталим тягарем, готовим поглинути тендітний “мить” нинішнього буття, то плодоносне й гармонічне, але поки ще що тільки сигналізує про себе натяками майбутнє дає привід розглядати сьогоднішнє сьогодення не як погасаючу вершину історичного буття людства (що відбилося в збірнику “Мить”), а тільки як його початок, як “молодість миру”. Засоби наближення майбутнього – самі реальні й активні. Це насамперед наука. Звідси особливий динамічний оптимізм цього нового творчого припливу в брюсовскои поезії

Думки про майбутнє царство науки заглиблюються в останньому й самому повному по багатству мотивів збірнику Брюсова “Меа”. У вірші “Машини” (1924) поет міркує про історичний зміст останніх. Своїм художнім виміром він намагається проникнути в мир незбагненно малих величин, наприклад електрона (“Мир електрона”, 1922). Тут заворожена нерозгаданими таємницями матерії думка його з марних пошуків в умоглядному мікросвіті знову вертається до основним, опорним величинам людського буття, історичного і яєчного

Циклом “Зворушливі слова” (1922) у тім же збірнику “Меа” намечается й зовсім новий для Брюсова мотив, що виявляє несподіване прагнення поета поринути, виражаючись словами Клюева, в “яву рідну, лісову”, у мир глибинних національних переживань. І заради них теж він хоче тепер откреститься від своєї книжкової ерудованості – як від тягаря. Багатьом мотивам що обновляється брюсовской поезії не призначено було здійснитися. У присвяченій пам’яті поета статті А. В. Луначарский писав: “Його вигляд коштує переді мною, пуританський, сумлінний, висококультурний, весь спрямований до завдання гармонізувати свої нові великі внутрішні протиріччя між старими навичками, дітьми старої культури, і новими переконаннями”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Поезія Брюсова післяреволюційного років

Categories: Нові твори

Links