В. А. Жуковський – відомий поет, майстер поетичного слова, тонкий знавець російської культури й фольклору. У баладі “Світлана” автор реалістично описав російський побут, народні обряди, розкрив російську душу, таку щедру, трепетну й гарячу. Життя російської людини раніше тісно була пов’язано із традиціями й обрядами. По знаменнях долі або природи коректувалося життя й діяльність однієї людини або цілої сім’ї.
Раз у водохресний вечорок Дівчини ворожили…
Страх перед невідомим, цікавість, бажання довідатися долю близьких
штовхали до гадання. Багатство або вбогість, заміжжя або самітність, життя або смерть, вічні скитания або осіле життя в колі сім’ї – все розповість гадання у святкові дні. В. А. Жуковський, син поміщика Буніна й полоненої туркені Сальхи, знав росіянку душу, любив російську глибинку, почував природу. У баладі “Світлана” все це злилося воєдино, і в результаті оголився смуток душі, страх втрат. Вірш поета наповнений музикою, багатий півтонами й нюансами. О. С. Пушкін уважав Жуковського великим поетом, що проклав багато стежок для російської поезії. Жуковський мав рідкісний дарунок охопити в короткому
вірші або баладі тривоги російської людини, змалювати їхньою музикою й звучанням, розкрити їхню таємницю, не порушивши цілісності. Балада “Світлана” присвячена Сашеньці Протасовій, у яку був закоханий Жуковський. Гадання на дзеркалі дівчини, що тривожиться про долю свого нареченого, традиційно для росіян святочных обрядів. Світлана вдивляється в дзеркало, і перед нею проходить фантасмагорія образів: і розбійницьке кубло,, і “підмінний” наречений, що виявляється вбивцею. Але світлою і ясною посмішкою дозволяються романтичні жахи: це лише страшний сон.
Життя посміхається дівчині, а автор заклинає долю:
Не знай цих страшних снів Ти, моя Світлана.
Майбутнє реальної Світлани виявилося трагичным, заміжжя – невдалим. Але в історія літератури залишилася світла, поетична краса балади.
