Поетичний синтаксис – ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Поетичний синтаксис
ІНВЕРСІЯ (від. лат. inversio – перестановка) – одна з фігур поетичної мови, порушення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. Наприклад: “Врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти” (П. Тичина). Підмет фашисти поставлено в кінець речення, щоб підкреслити злочинність їхніх дій.
ТАВТОЛОГІЯ (від гр. tauto – те саме, logos – слово) – повторення тотожних за значенням слів з метою посилення емоційності і ритмічності мови. Часто зустрічається в народній
Іде багач, іде дукач – п’ян валяється, Із нашої голотоньки насміхається.
Котилися вози з гори, а в долині стали, Любилися, кохалися та й вже перестали.
Інколи повторюються однокореневД слова: долом-долиною, рано-пораненьку та ін.
АНТИТЕЗА (від гр. antithesis – протиставлення) – стилістична фігура, у якій протиставляються життєві явища, думки, образи з метою розкриття їх сутності.
У щастя людського два рівних є крила: . Троянди й виноград, красиве і корисне.
(М. Рильський)
Принцип антитези широко використовується в художній літературі. Так, Т. Шевченко протиставляє “райській”
АНАФОРА (від гр. anaphora – винесення нагору, вверх) – єдинопочаток, фігура поетичної мови, коли на початку речень або рядків повторюються однакові слова чи синтаксичні конструкції, а також речення на початку строф.
Кожна птиця має свій голос, кожне поле має свій колос, кожна справа – свої почини, кожна казка – свої причини.
(Л. Костенко)
РИТОРИЧНЕ ЗАПИТАННЯ – фігура поетичної мови, що посилює експресивність висловлювання: мовний зворот, сформульований у формі запитання, яке не потребує відповіді.
Так де ж наша зброя?
Де військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
Политий нам шлях?
(Леся Українка)
РИТОРИЧНЕ ЗВЕРТАННЯ – фігура поетичної мови: зворот мови, сформульований у формі звертання до читача, уявного слухача, предмета чи абстрактного поняття.
Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила…
(Леся Українка)
АЛІТЕРАЦІЯ (від лат. ad – до і littera – буква) – фонетичний засіб: повторення приголосних для посилення інтонаційної і смислової виразності. Широко застосовується в поезії.
Наступ потвор. Впертість убивць. Тупіт чобіт. Ближчає. Дужчає. Глибшає. Тяжчає.
(М. Бажан)
Повторенням приголосних ті, лі, б, ж, ш тут створюється виразний звуковий образ зловісного маршу фашистського війська.
АСОНАНС (від лат. assonare – співзвучати) – 1) Повторення однакових голосних звуків у вірші з метою надання йому милозвучності.
І день іде, і ніч іде.
(Т. Шевченко)
2) Неточна рима, в основі якої співзвучність наголошених голосних звуків.
Отак живу: як мавпа серед мавп. Чолом програшним із тавром зажури все б’юся об тверді камінні мури, як їхній раб, як раб, як ниций раб.
(В. Стус)
ФІГУРИ ПОЕТИЧНОЇ МОВИ (від лат. figura – зовнішній вигляд, образ) – синтаксичні засоби художньої виразності. Функція їх полягає у використанні можливостей синтаксису для посилення виразності й емоційності художньої мови. Найпоширеніші фігури – повторення, градація, риторичні запитання, інверсія, антитеза, безсполучниковість, багатосполучниковість тощо.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)