Поетичні картини рідної природи у творах (за віршами “Хор лісових дзвіночків”, “Дощ”, “Пробіг зайчик”, “Де тополя росте”)
Поезія Павла Тичини – образна, лірична. Здається, що розмовляєш з автором один на один, що він промовляє тільки до тебе. Коли читаєш його вірш “Хор лісових дзвіночків”, так і чуєш ті дзвіночки, бо в кінці кожної строфи є слова, співзвучні дзвону маленьких дзвіночків: “День, день! Тінь, тінь!” В цьому вірші, такому коротенькому, ми встигаємо побачити літній день у лісі й на полі, під час дощу і без нього.
У вірші “Дощ” зображується природа під час дощу. Він змальовує: “На воді в чиїйсь руці гадюки пнуться”. Коли на землю падають
Вірш “Пробіг зайчик” змальовує літній світанок. І знову кількома виразними штрихами поету вдається передати картину сходу сонця. “На сході небо пахне”. Півні чорний плащ ночі вогняними нитками сточують”. А зайчик “грається, ромашкам очі розтулює”.
У вірші “Де тополя росте” бачимо разом з автором тополю серед поля наприкінці літа. Бо вже жито “в золоті-сріблі”. Читаєш вірш і ніби сам стоїш серед безкрайнього поля, чуєш шепіт достигаючого
Читаючи поезію Тичини, почуваєш в душі захоплення красою рідної природи. Яскраво уявляєш картини рідних краєвидів. Відчуваєш любов автора до рідної землі, природи. І сам проймаєшся цією любов’ю.