Поетичне слово І. О. Буніна ІВАН БУНІН
ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ІВАН БУНІН
Поетичне слово І. О. Буніна
Поезія Івана Олексійовича Буніна, одного з найвидатніших майстрів літератури XX століття, являє приклад прямування російської лірики до опанування новими художніми стилями. Для творчості Івана Буніна характерно те, що він ніколи не поривав внутрішніх зв’язків з Росією, жив і творив з любов’ю до неї. Дитинство і юність Буніна пройшли серед прекрасної природи, що позначилося на формуванні в майбутнього поета і творчого світовідчуття.
Першою публікацією
Отчего ты печально, вечернее небо?
Оттого ли, что жаль мне земли,
Что туманно синеет безбрежное море
И скрывается солнце вдали?
У збірках І. О. Буніна “Под открытым небом” (1898), “Стихи и рассказы” (1900), “Полевые цветы”, “Листопад” (1901) можна простежити поступовий
Вверху идет холодный шум,
Внизу молчанье увяданья…
Вся молодость моя – скитанья
Да радость одиноких дум.
Сумний душевний настрій ліричного героя надає образам природи у віршах відчуття незатишності, спустошеності: “молодой озябший чернозем”, “нагая степь пустыней веет”.
Приблизно із середини 90-х років зростає у творчості Буніна “зоряна тема”. Поет наділив зірки образами “предвечной красоты и правды неземной”, які він порівнює з образами заблукавшої землі.
Одно только звездное небо,
Один небосвод недвижим,
Спокойный и благостный, чуждый
Всему, что так мрачно под ним.
Поет вдало зумів поєднати в одне ціле образ природи і батьківщини. І в окремих віршах він різко і мужньо говорить про рідну країну – злиденну, голодну, але любиму. Якщо на рубежі століття для бунінської поезії найбільш характерна пейзажна лірика, то після першої російської революції Бунін усе більше звертається до лірики філософської:
Я человек: как бог, я обречен
Познать тоску всех стран и всех времен.
Життя для Буніна – подорож у спогадах. Він намагається прочитати і розгадати таємні закони нації, які, на його думку, вічні. Легенди, перекази,
Притчі, частівки – народна мудрість – заповнюють сторінки оповідань і повістей, стають віршами. Земне життя, існування природи і людини сприймаються поетом як частина дії, яка розгортається у просторах всесвіту:
И меркнет тень, и двинулась луна,
В свой бледный свет, как в дым, погружена,
И кажется, вот-вот и я пойму
Незримое – идущее в дыму
От тех земель, от тех предвечных стран,
Где гробовой чернеет океан.
Привертає увагу і любовна лірика І. О. Буніна, де автор уникає нарочито красивих фраз.
Я к ней вошел в полночный час.
Она спала, – луна сияла
В ее окно, – и одеяла
Светился спущенный атлас.
Она лежала на спине,
Нагие раздвоивши груди, –
И тихо, как вода в сосуде,
Стояла жизнь ее во сне.
Інтимна лірика І. О. Буніна трагедійна, у ній звучить протест проти недосконалості світу.
Поезія І. О. Буніна є прекрасною енциклопедією російської природи, інтимного і філософського життя. У нових умовах XX століття він не тільки продовжує теми “золотого віку” російської поезії (Фет, Тютчев), але й активно розвиває їх. Тому, я думаю, поезія І. О. Буніна буде жити доти, поки жива Росія з красою її природи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)