Поетичне новаторство В. Маяковського
Я не вірю віршам, які – ллються. Рвуться – Так! М. Цветаева В 1928 році Маяковський в автобіографії “Я сам” пише про свої перші поетичні досвіди: “Перечел все новітнє… Розібрала формальна новизна. Але було чужо. Теми, образи не мого життя. Спробував сам писати так само добре, але про інше. Виявилося так само про інше не можна”.
Саме із цього юнацького переконання автора варто виходити, говорячи про тім новий, що в змістовному й формальному аспекті вніс поет у літературу. На мій погляд, особливої уваги у зв’язку з даною темою
Один раз інший великий
Автор почуває себе співпричетним історії, і ця причетність з’єднала в його віршах “особисте” і “загальне”, безпосередньо включивши перше в друге. Тому й виявилися можливими – серед описів революційних атак, пожеж, соціалістичного будівництва – рядка: Не додому, не на суп, а до улюбленого в гості дві морковинки несу за зелений хвостик Маяковського іноді дорікають у тім, що він практично повністю вилучив зі своєї поезії тему природи. Як би поддразнивая критиків, автор заявляє: “Після електрики кинув цікавитися природою
З річ”. У вірші “Тамара й Демон” є такі іронічні рядки за адресою поетів-“пейзажистів”: Від цього Тереку в поетах істерика. Хоча сам же герой потім зізнається: Коштую, і злість взяла мене, що цю дикість і виступи з такою бездарністю я проміняв на славу, рецензії диспути. На