Поема “Гайдамаки” Історична основа поеми
“Гайдамаки” – найбільша з поем Т. Шевченка. У її основі – історичні події 1768 р. – повстання на Правобережній Україні, відоме під назвою Коліївщина. На той час українці на територіях, що належали Польщі, перебували під потрійним гнітом: національним, релігійним, соціальним. Безпосереднім поштовхом до повстання були нечувані розбої та знущання конфедератів, що під гаслом оборони батьківщини та віри від зазіхань Російської імперії утискували українців, які були, на відміну від поляків-католиків, православними. Із Черкащини, де спалахнуло
У поемі багато історичних фактів, імен, натяків на певні історичні обставини, без знання яких розуміння твору буде неповним. Так, наприклад, хто та “ласкава
Жанр поеми – ліро-епічна романтична поема героїчного характеру з чітким соціальним спрямуванням. О. Білецький, відзначаючи мелодійність мови твору, назвав його “драматичною ораторією”.
Композиція поеми дуже струнка: два вступи – лірично-філософський і літературно-полемічний (“Інтродукція”), одинадцять розділів та епілог. Крім того, далі йде післямова, хоч і називається вона “Передмова”, і гумористичне послання до передплатників. Особливістю композиції поеми є значна кількість ліричних відступів, у яких поет дає оцінку зображуваних подій і наче стає їх учасником.
Сюжетна канва проста: дві сюжетні лінії: одна – розгортання селянського повстання, друга – особисте життя наймита Яреми та пов’язаних із ним персонажів. Обидві сюжетні лінії переплітаються, бо Ярема стає учасником гайдамацького повстання, але основною лінією є доля Яреми на тлі історичних подій.
Незважаючи на героїчний характер оповіді, вона має трагічний пафос, оскільки й сам автор із болем малює картини розправи гайдамаків в Умані – “кривавий бенкет”. Сцена вбивства Гонтою своїх синів лише підсилює враження від гостроти соціальних, національних і релігійних проблем, які гайдамаки, доведені до відчаю, намагалися вирішити шляхом повного винищення шляхти.
З перших сторінок поеми постає перед нами образ Яреми. Він – “сирота убогий”, наймит-попихач у корчмі, виріс без батька й матері. Автор нічого не говорить про його минуле. Мабуть, хлопець – безбатченко, бо навіть прізвища не має. Ярема-наймит зазнає постійних знущань із боку хазяїна: корчмар ображає, принижує його, у розмові звертається до хлопця не інакше, як “хам” чи “хамів сину”. Але бідний наймит не нарікає ні на долю, ні на людей. Лише іноді нишком поплаче – і знову за роботу.
Але автор називає Ярему й “сиротою багатим”. Правда, спочатку іронічно говорить, що Ярема багатий на латки та на дрібні сльози. Але потім розповідає, що він по-справжньому багатий серцем, душею. Ярема вміє кохати, і його кохає Оксана, дочка вільшанськго титаря. Яким ніжним є в коханні Ярема! Це почуття окрилює його, він відчуває себе здатним на великі вчинки. Бажання бути щасливим зумовило рішення Яреми йти до гайдамаків.
Тільки тут, у лавах гайдамаків, він відчув себе справжньою людиною, навіть прізвище отримав – Галайда. Його завзятість у бою помітив Максим Залізняк. Дізнавшись про долю титаря й Оксани, Ярема з потрійною люттю кидається в бій. Із цього часу його можна назвати справжнім месником. Визволивши Оксану й одружившись із нею, Ярема, вірний клятві й обов’язку, не залишається з молодою дружиною, а повертається до гайдамаків.
Образ Яреми Галайди є збірним образом народного месника, який прагне визволення від гніту. Важливо, що Ярема не гине в бою. Так Т. Шевченко хотів показати безсмертя українського народу, нездоланність його потягу до щастя, до волі.
У ході священної боротьби розкриваються моральні якості Максима Залізняка як людини і полководця. У бою він завжди там, де найзапекліша битва. Його завзятість і військова доблесть є прикладом для повстанців. У колі своїх друзів він добрий, чуйний, по-батьківськи ставиться до гайдамаків, називає їх своїми дітьми. Устами народного співця Волоха народ славить Залізняка як ідеал ватажка, порівнюючи його із “сизим орлом”. Поет називає Залізняка “залізною силою”, і він справді був таким, бо це сила народу
Як і в народних піснях, так і в поемі поряд із Максимом Залізняком виступає Іван Гонта, уманський сотник, що перейшов на бік повстанців. Відповідно до народних пісень Т. Шевченко змальовує Івана Гонту як видатну особистість, здатну силою свого прикладу повести інших на бій. Найбільш трагічним епізодом є розділ “Гонта в Умані”, коли заради присяги Гонта вбиває своїх дітей.
Символічно, що Т. Шевченко наче обриває розповідь про гайдамацьке повстання на самому його злеті. Читач не бачить жахливої розправи над “коліями”, для нього образи мужніх героїв – Яреми, Гонти, Залізняка – назавжди залишаються яскравими, сповненими мужності та звитяги.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)