ПОЕМА “ДЗЯДИ” А. ДАКЕВИЧА
РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ
§ 10. ПОЕМА “ДЗЯДИ” А. ДАКЕВИЧА
Одне із Батьківщиною судилося буття.
А. Міцкевич
Лірико-драматична поема “Дзяди” (“Поминки”) стала для поета тим твором, до якого він повертався все своє життя. 1823 року, ще не завершивши першої та маючи лише загальний план третьої частини, Міцкевич представив на суд читачів другу та четверту частини свого твору. У прозовому вступі до цих частин автор пояснює, що назва поеми походить від старовинного народного обряду, основою якого є вірування, що живі завдяки
Народна традиція визначила й особливості композиції твору. На думку автора, народний обряд є самобутнім драматургічним дійством, адже саме з обрядів язичеських свят в античності народилася трагедія. Старовинний слов’янський обряд, покладений Міцкевичем в основу композиції, визначив форму “вільної”, “відкритої”
У четвертій частині драми “Дзяди” сам поет виносить вирок традиційній моралі, яка виявляється не здатною врятувати особистість від духовного краху і самознищення. Ці думки автора розкриваються через образ нового для польської літератури героя – закоханого страждальника й бунтаря. Події цієї частини відбуваються в помешканні ксьондза. Вночі він молиться за спасіння душ померлих. Несподівано перед ксьондзом постає Відлюдник, в якому згодом ксьондз пізнає тінь Густава, “красу і гордість нашого юнацтва”. Густав палко покохав красуню Марилю, але нічого, крім відданого й щирого кохання, не міг їй запропонувати. Мариля змушена підкоритися традиційній моралі й обрати інші цінності – “золото та шану”. Втративши кохану, Густав утрачає сенс буття і вкорочує собі віку. Тінь Густава благає ксьондза повернути людям Дзяди, адже померлі заслуговують на щирі спогади про них живих.
Третя частина поеми “Дзяди” була завершена Міцкевичем майже через десять років після виходу другої і четвертої частин. І хоча наявність фантастики, образна система (люди, ангели, дияволи) мали багато спільного з написаним раніше, ідейний зміст твору визначався змінами суспільно-політичної ситуації, світогляду поета. На початку 30-х років боротьба за політичну незалежність та єдність Польщі вилилася у повстання, яке зазнало поразки. У “Дзядах” поет робить спробу художньо дослідити сутність сучасних йому подій, дати відповіді на запитання про майбутню долю рідного народу. Сюжетною основою третьої частини стали епізоди у справі філаретів. У центрі драми образ поета й богоборця Конрада.
У прозовому вступі поет розповідає про страждання батьківщини під владою російського царату, про гоніння й утиски, яких зазнала польська молодь, що прагнула зберегти рідну мову та культуру. Події драми розпочинаються у Вільно, у старому монастирі, що царський уряд перетворив на каземат. Янголи й демони сперечаються за душу в’язня, який спить в одній із келій. В’язень цей – поет Конрад, він усвідомлює, що його вороги вигадали для нього найстрашнішу кару: “відняти мову у співця”. В’язня прирекли на вигнання, де “спів його незрозумілим буде”, і “стане він для рідної країни мерцем ще за життя”. Почувши думки Конрада, духи прийшли у захват від сили людської свдомості, адже вона здатна залишатися вільною навіть у в’язниці.
У другій сцені поеми в’язні, скориставшись співчуттям вартівника-поляка, збираються у камері Конрада на святкування Різдва. Томаш, якого юнаки вважають своїм ватажком, наставляє нового в’язня і пояснює, що їхній арешт пов’язаний насамперед із діяльністю сенатора Новосильцева. Той “впав у немилість до царя”, бо “пиячив й крав відкрито”. Щоб вислужитися перед царем, сенатор мусить “заколот відкрити, поляків винними зробить і тим зарадити собі”. Шляхетний Томаш ладен визнати себе винним і врятувати товаришів від заслання.
Юнаки весело співають пісеньку про те, як будуть у Сибіру добувати залізо на сокиру для царя. Але Конрад не поділяє веселого настрою юнаків. Він співає пісню, яка закликає до помсти. Зачувши крики караульних, юнаки розбігаються по своїх камерах. Залишившись на самоті, Конрад говорить про самотність поета, якого не розуміють люди, лише Бог та природа здатні співчувати співцю. Залюблений у свій народ поет прагне “навчити і прославити його”. Конрад вимагає від Бога влади над людськими серцями, щоб звеличити свій нещасний народ. Свою промову до Бога Конрад завершує звинуваченням: “Ти не батько світу, ти – цар”.
Таким чином особистість постає у цій частині і як поле боротьби космічних сил добра і зла, і як зброя у цій боротьбі. За душу Конрадасперечаються злі та добрі духи. Засуджуючи його зухвалу гордість, ангели просять Бога врятувати душу Конрада, бо він страждає за свій народ. Але Міцкевич доводить, що гордість Конрада заважає йому осягнути глибини народного духу. Так у “Дзядах” Міцкевич висвітлив власне розуміння патріотизму.
Поміркуйте і дайте відповідь
Прочитайте монолог Конрада з поеми “Дзяди”. Які риси особистості розкриваються у цьому монолозі?
Що спільного між Конрадом та героями творів Байрона?
Поміркуйте, як ставиться автор до свого героя. Свої міркування обгрунтуйте.
Знайдіть творче рішення
Яким ви уявляєте Конрада? Опишіть його зовнішність. Яку кольорову гаму ви б запропонували для портрета Конрада, які деталі підкреслили?
(2 votes, average: 4.50 out of 5)