Подорож з Петербурга в Москву
А. Пушкін
Олександр Миколайович Радищев – перший російський революціонер із дворян, письменник, що проголосив у своїй книзі “Подорож з Петербурга в Москву” необхідність революції в ‘Росії проти монархії й кріпосного права. Картини кріпосної неволі й самодержавної деспотії написані в ній пером жагучого патріота, захисника рідного народу.
У травні 1790 року на прилавку одного із книгарень столиці з’явився добуток А. Н. Радищева “Подорож з Петербурга в Москву”. Робота друкувалася без вказівки автора, у ній з нечуваної
Познайомившись із книгою, налякана Катерина II говорила про Радищева (ім’я автора незабаром було встановлено), що “це бунтівник гірше Пугачова”.
Олександр Миколайович Радищев у той час стояв на висоті найбільш передових ідей свого часу, він був добре знаком із працями великих діячів французької просвітительської філософії, але книга “Подорож з Петербурга в Москву”, написана на російському
“- Ти, звичайно, розкольник, що ореш по неділях?
– Ні, пан, я прямим хрестом хрещуся,- сказав він…- у тижні-те, пан, шість днів, а ми шість разів у тиждень ходимо на панщину…
– Як же ти встигаєш діставати хліба, коли тільки свято маєш вільним?
– Не одні свята, і ніч наша. Не лінуйся наш брат, то з голоду не вмре”.
Після цієї розмови мандрівник грізно попереджає кріпосників:
“- Страшися, поміщик жорстокосердий, на чолі кожного із твоїх селян бачу твій осуд”.
Поступово автор переходить до міркувань про себе й свого слугу Петрушці. Хіба не так само нещасний його кріпак, хто дав владу одним людям над іншими? “Закон!” Сльози гніву й сорому течуть по особі мандрівника. Він серйозно задумався про несправедливість навколишнього світу й жахнувся прірви, що разверзлась між ним і селянами. Це в силах зрозуміти тільки совісна людина, саме таким і з’являється перед читачами автор-оповідач. “Я глянув окрест мене – душу миючи стражданнями людства уражена стала”. А сам він дуже за багато чого засуджує не тільки свій клас, але й себе. Радищев “дивиться” на дійсність схвильованим поглядом патріота, полум’яного громадянина, жагуче бажаючого щастя своїй країні.
З кожною новою главою “Подорожі з Петербурга в Москву” перед його читачами розгортаються різноманітні, але однаково типові картини неподобств, неправд і сваволі, що безкарно здійснюють у самодержавно-кріпосницькій країні. Буденно й спокійно діються кричущі несправедливості; державна служба є неприкритим знаряддям класового гноблення. Підрядники хижачать, вельможі грубо й цинічно зневажають закон, кріпосники-поміщики грабують і мучать своїх селян. Безбережне морестраданий закріпаченого селянства розлито майже по всіх сторінках радищевской книги.
В “Подорожі з Петербурга в Москву” “благополучних сіл” не існує. Час від часу на сторінках миготять позитивні образи “добрих дворян”. Однак їхні особисті якості не здатні змінити існуючого положення речей.
Тема повстання народу, поневоленого селянства проти “жадібних звірів, пиявиц ненаситних” і “лиходія лиходіїв всіх лютейшего” – пануючи проходить через весь добуток. Радищев виправдує виступи кріпаків проти поміщиків, більше того, він призиває їх до рішучої боротьби із кріпосництвом і самодержавством.
Незважаючи на те, що добуток надрукований біля двохсот років тому, багато обвинувачень Радищева актуальні й у наш час. “І ми країну спустошення назвемо блаженною… де сто гордих громадян потопають у розкоші, а тисячі не мають надійної їжі, ні власного від спеки й мраза укрова?” Не про нас чи?!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)