Початок моськовсько-тверськой звади про золотий ярлик: моськовський князь Юрій і його двоюрідний дядько тверськой князь Михайло
Текст ськорочений, у дужках дані пояснення, які відсутні в оригінальному тексті.
(В XIV столітті) місце родових суперечок між князями заступило суперництво по праву сили: Юрій моськовський був також сильний, якщо ще не сильніше Михайла тверського, і тому вважав себе вправі бути йому суперником.
Юрій недарма жив в Орді; він умів зблизитися із сімейством хана й женився на сестрі його, Кончаке, що при хрещенні назвали Агафиею. Ханський зять вернувся в Русь із сильними послами татарськими, з яких головним був Кавгадий. Нарешті війська Юриеви
Юрій з’явився знову у Волги (у Тверських землях), і з ним весь Новгород і Пськов…зрозуміло, що Новгород повинен був заступитися за Юрія, не очікуючи собі добра від посилення Михаилова. Тверськой князь вийшов назустріч
Начальником усього зла літописець називає Кавгадия… Кавгадий обмовив ханові на Михайла, і розсерджений Узбек велів схопити (третього, молодшого) сина Михаилова Костянтина, посланого батьком перед собою в Орду; хан велів було вморити голодом молодого князя, але деякі вельможі помітили йому, що якщо він умертвить сина, то батько ніколи не з’явитися в Орду.
…Михайло відправився в Орду, наздогнав хана на устя Дону, за звичаєм, відніс подарунки всім князям ординським, дружинам ханським, самому ханові й півтора місяця жив спокійно; хан дав йому пристава, щоб ніхто не смів кривдити його. Нарешті Узбек згадав про справу… Почався суд; два рази приводили Михайла в збори вельмож ординських, де читали йому грамоти обвинувальні: “Ти був гордий і непокорлив ханові нашому, ти ганьбив посла ханського Кавдгадия, бився з ним і татар його побив, данини ханські брав собі, хотів бігти до німців зі ськарбницею й ськарбницю в Рим до тата відпустив, княгиню Юр’єву отруїв”. Михайло захищався, але судді стояли явно за Юрія й Кавгадия. Іншим разом Михайла привели на суд уже зв’язаного; потім відібрали в нього плаття, відігнали бояр, слуг, духівника, наклали на шию важку колоду…На очах його були завжди сльози, тому що він угадував свою долю. Пройшов ще день, і Михайло велів відспівати заутреню, сповідався, потім ськазав: “Дайте мені псалтир, дуже важко в мене на душі”. Раптом підхопився отрок у вежу, блідий, і ледь міг виговорити: ” Пан князь! Ідуть від хана Кавгадий і князь Юрій Данилович із безліччю народу прямо до твоєї вежі!” Михайло негайно встав і з подихом ськазав: “Знаю, навіщо йдуть, убити мене”, – і послав сина свого Костянтина до ханші.
Юрій і Кавгадий відрядили до Михайла у вежу вбивць, а самі зійшли з коней на торгу, тому що торг був близький від вежі, на переліт каменю. Убивці підхопилися у вежу, розігнали всіх людей, схопили Михайла за колоду й ударили його об стіну, так що вежа проломилася; незважаючи на те, Михайло схопився на ноги, але тоді кинулося на нього безліч убивць, повалили на землю й били п’ятами нещадно; нарешті один з них ім’ям Романец, вихопив великий ніж, ударив їм Михайла в ребро й вирізав серце. Вежу розграбували русь (очевидно росіяни з оточення моськовського князя Юрія) і татари, тіло мученика кинули нагое.
Коли Юрію й Кавгадию сповістили, що Михайло вже вбитий, то вони приїхали до тіла, і Кавгадий із серцем ськазав Юрію: “Старший брат тобі замість батька; чого ж ти дивишся, що тіло його кинуте нагое?” Юрій велів своїм прикрити тіло, потім поклали його на дошку, дошку прив’язали до воза й перевезли в місто Маджари; …з Маджар повезли тіло в Русь, привезли в Моськву й поховали в Спасськом монастирі.
З бояр і слуг Михайлових урятувалися тільки ті, котрим удалося втекти до ханші; інших же ограбували донага, били як лиходіїв і закували в заліза (1319 р.).
В 1320 році Юрій вернувся в Моськву з ярликом на велике князювання й привів із собою молодого князя тверського Костянтина й бояр його у вигляді бранців; мати й брати Константинови, довідавшись про кончину Михайла й похованні його в Моськві, надіслали просити Юрія, щоб відпустив тіло у Твер; Юрій виконав їхнє прохання не колись, як (другий по старшинству) син Михаилов Олександр з’явився до нього у Владимир і уклав мир, імовірно, на умовах, запропонованих моськовським князем.
(З “Історії Росії…” С. М. Соловйова)
Початок моськовсько-тверськой звади про золотий ярлик: моськовський князь Юрій і його двоюрідний дядько тверськой князь Михайло
Костянтин Михайлович був одружений на дочці моськовського князя Юрія – Софії. У наступний час він був ставлеником Моськви у Тверськом князівстві. Костянтин двічі займав великокнязівський тверськой престол в 1327-1337 і 1339-1345 роках. Намагався ладити з Моськвою.
Солов’їв С. М. Історія Росії з найдавніших часів. М., 1988. Кн. II. Т. 3. С. 213-224.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)