Князь миру (стисло)

“Приємного років буде назад” жив в Чертухіне мужик Михайла Іванович Бачура на прізвисько Святий. На старості років померла в нього дружина, і став він годуватися милостинею. Зустрів раз по дорозі дівку-жебрачку, привів додому і одружився на ній. Марія виявилася “бабою слушною” та призвела господарство в порядок. Та тільки Михайла вже старенький був, от і не було у них дітей. Пішов Михайла до чаклуна, а той каже: якщо навколо землі обійдеш, це тобі допоможе. Пустився старий в дорогу і зустрів по дорозі солдата. Солдат налякав Михайлу

і змусив помінятися виглядом: відняв бороду, паличку, карбованця з проверченной дірочкою і віддав вуса. Прийшов солдатів у будинок до Михайла і став жити з його дружиною (кажуть, що ще до цього Марія зрадила чоловікові з паламарем). Жили лже-Михайла з Марією багато і дружно. Сусіди казали, що у Михайла рис у наймах, тому він так добре живе. Однак Марія, незабаром затяжелевшая, померла пологами. А уявний Михайла (або справжній, хто його знає?) повісився в лісі на осиці. Тіло ж дивним чином зникло з петлі.

У будинку сусіди побачили бездиханне Мар’ю і новонародженого хлопчика. Вирішили його годувати всім світом по черзі,

нехай потім буде пастушонком. На шиї у дитини знайшли ланцюжок, а на ній – карбованця з дірочкою. Мар’ю не встигли поховати – будинок з її тілом згорів, а на порозі будинку, що горів люди бачили риса…

Коли сирота Мишко трохи підріс, його віддали в підпаски до п’яниці і забіяці пастухові Нілу. Одного разу Ніл звірячому побив хлопця і на інший день знайдений був мертвим. Мишко в напівдрімоті бачив, що вбив Нілу людина з борідкою і паличкою.

Став Мишко пастухом. Все б добре, але у корів стало пропадати полуденний молоко. Задумали чертухінци втопити пастушка. Але одного разу побачив Мишко сплячого на березі величезного сома. Дячок Порфирій Прокопьіч допоміг йому справитися з рибою. Коли сому розпороли живіт, звідти полилося молоко: риба смоктала молоко у корів, забрідали у воду.

На подив чертухінцев, повернувся в село Михайла (або уявний Михайла). Узяв він з собою ведмедика, стали вони разом ходити по світу, збирати милостиню.

У ту пору жила неподалік пані Раїса Василівна Рисакова, або Рисачіха. Володіла вона селом Скуділіще і жорстоко порола мужиків. Трохи не запоров до смерті самого сумирного – Івана Недотяпу. Втік Іван, а через деякий час з’явився до старості Микиті Міроничу і приніс оброк пані – з мілостинькі, яку збирав. Здалося старості, що в Івана сяйво над головою. Приніс Микита Міронич гроші пані, та взяла і сказала, що мужик не може бути святим, а хіба що чортом. Вирішила вона, що треба народ відпустити з панщини на оброк – нехай милостиню збирають, а з тих грошей оброк платять.

Чоловік Рисачіхі, генерал-майор, давно помер, і не було їй відбою від сватів: була Рисачіха красунею. Часто їздив до неї і сватався князь Копито-Наливайка, Ще князь не давав проходу Оленці, покоївки пані. А тій, бідної, здавалося, що це генерал-майор приходить з того світу, її “тіліскает”. Завагітніла Оленка, і пані звеліла видати її за виродка Хомку, що служив замість ката. Тоді Оленка під вікном у пані повісився, Хомка на смерть запоров ключницю Савишной, бариніну шептухи, а коваль Буркан, який любив Оленку, вбив Хомку.

Рисачіха дала згоду князю Копито-Наливайка. Той пояснив їй, що пороти селян потрібно не поодинці, а всіх відразу. Але не встигло Скуділіще пожити під його владою: “відпущені на оброк” селяни стали розбійниками, а Буркан – їх отаманом. Вони вбили князя. Грошові справи Рисачіхі були в розладі. Прийшов день – описали її майно, багато пустили з молотка, сватів тоді не стало. Рисачіха зійшлася з зубожілим паном бодяги, веселим і шахраюватих. Але той зник років за три. Потім, казали, з паламарем жила (або то був нечистий у вигляді паламаря). Стала бариня рідше пороти селян, набивалися вона до всіх у хрещені матері, а хрещеники її виявлялися сліпими: справа в тому, що вона торкалася до їхніх очей чарівним перснем.

А до Микити Міроничу знову прийшов Іван Недотяпа і приніс оброк. Розповіли йому всю правду про бариню, тоді він гроші залишив старості з дружиною, І розкрив секрет: він володіє нерозмінних рублем, звідусіль повертаються до свого власника. Вирішив Іван від цього рубля позбутися, попросив запекти його у пиріг і подав Мі-Хайль, що проходив мимо. Староста викупився за Недотяпіни гроші на волю. Але… в той же день цар дарував волю всім селянам. А останнього сина старости Рисачіха встигла засліпити.

Що було робити колишнім рисачіхінскім мужикам? Микита Міронич завів заїжджий двір і організував “злиденне справа”, яким і годувалися вчорашні селяни. Він постачав їх відповідною для жебрацтва одягом і одержував частину виручки. У нього на подвір’ї зупинилися і Михайла з Мишко. Там же опинилася Секлетінья, повитуха з Чертухіна. Вона дізналася про нерозмінний рубль – той самий, що був знайдений на шиї у Мишка. Зображено на цій монеті рогата “князь світу цього”. Захотіла Секлетінья заволодіти Целков. Вночі грабіжник підкрався до Михайла і вбив його, а з Мишко розправитися не встиг: Секлетінья огріла лиходія поліном. А в мертвого Михайли раптом виросли величезні вуса. Секлетінья пішла далі з Мишко. Вона спробувала відібрати в хлопчаки рубль, але Мишко втік від неї. Коли Секлетінья поверталася в Чертухіно, їй зустрілася трійка, а на ній Мишко і страшний “турецький Анараїт” з вусами, як у мертвого Михайли. “Анараїт” наказав Секлетінье мовчати. Однак вона все розбовтали в Чертухіне на посиденьках. Незабаром у балакучої баби розпух язик, і вона померла. А Мишко потім одружився на Рисачіхіной доньці і став паном, але це вже інша історія.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Князь миру (стисло)

Categories: Скорочені твори

Links