Побут і вдачі провінційної Росії (по комедії Н. В. Гоголя “Ревізор”)
Творчість одного із самих неабияких літературних талантів – Миколи Васильовича Гоголя – довелося на похмуру епоху Миколи I. Це були 30-е роки XIX сторіччя, коли в Росії після придушення повстання декабристів панувала реакція, всі інакомислячі переслідувалися, кращі люди валили гонінням. Описуючи сучасну йому дійсність, Н. В. Гоголь створює геніальні по глибині відбиття життя літературні Твори. У поле зору письменника попадають не тільки провінційні чиновники й поміщики. Темою його Творчості стає вся Росія – на прикладі вдач і побуту
Героями комедії Гоголь зробив чиновників повітового міста. Завдяки на перший погляд простому сюжетному ходу (проїзного дрібного чиновника приймають за ревізора) автор у всій повноті розкриває характери героїв, їхні вдачі й звички. Яка ж Росія в мініатюрі – місто, з якого “хоч три роки скакай, ні до якої держави не доїдеш”? “На вулицях шинок, нечистота!
” Біля старого
Хто обібраний, хто випоротий, у кого синці на вилицях від ретельності Держиморди; арештанти не годовані, у лікарнях сморід, і хворі “всі як мухи видужують”. Довідавшись про майбутній візит державного інспектора, чиновники міста відразу намагаються навести порядки у своєму місті. Але до чого зводяться їхні зусилля?
До дотримання зовнішніх пристойностей (зняття мисливського гарапника, що висів у присутності, збирання вулиці, по якій поїде ревізор). “Щодо ж внутрішнього розпорядження й того, що називає в листі Андрій Іванович грішками, я нічого не можу сказати. Та й дивно говорити: немає людини, який би за собою не мав яких-небудь гріхів
Це вуж так самим Богом улаштоване”, – говорить городничий. Таким чином, Гоголь показує, що побут провінційного міста визначається відношенням чиновників до своєї служби. Ми бачимо, що ті, хто в силу свого громадського обов’язку покликаний протистояти беззаконню й піклуватися про благо городян, загрузли в хабарництві, пиятиках, картярських іграх і плітках. Городничий, наприклад, з гордістю повідомляє: “Тридцять років живу на службі! Трьох губернаторів обдурив!
” Йому вторить суддя: “Я говорю вам відверто, що хабарничаю, але чим хабара? Борзими щенятами. Це зовсім інша справа”.
Поштмейстер, вислухавши доручення (“усякий лист этак трошки роздрукувати”), наївно зізнається: “Знаю, знаю, цьому не вчите, це я роблю не те щоб з обережності, а більше із цікавості: смерть люблю довідатися, що є нового на світі”. Всі створені Гоголем у комедії “Ревізор” образи чиновників втілюють типові риси, характерні для державних службовців миколаївської Росії. Крім вульгарності й лукавства, вони відрізняються вкрай низькою освіченістю. Ми бачимо, що самим “начитаним” з персонажів є суддя Ляпкин-Тяпкин – за все своє життя він прочитав п’ять або шість книг і “тому трохи вільнодумний”.
Повна безпринципність, корисливий розрахунок, зловживання службовим становищем – такі вдачі повітового чиновництва. Цікаво, що казнокрадство, хабарництво, грабіж населення – ці жахливі по своїй суті пороки – показані Гоголем як повсякденні й навіть цілком закономірні явища. І от у місті інкогніто з’являється ревізор, що представляє собою небезпека для всіх чиновників, але особливо для городничего.
Адже з його перший попит, та й гріхи в нього посерьезнее: у руки пливуть не тільки “шуби й шалі”, так “лантухи товарів від купців”, а й державна скарбниця, засоби, відпущені на благоустрій міста, на соціальні потреби. А це швидким розпорядженням не поправиш: “не вивезеш гори сміття, не прикриєш солом’яною віхою порожнеч і руїн, не вибудуєш церкву, а головне – не змусиш мовчати всіх скривджених”. Комічність ситуації полягає в тому, що в готелі живе не ревізор, а жалюгідний “елистратишка”, що промотав у Петербурзі всі свої гроші. А чиновники перед ним тріпотять. Не розпізнав “фитюльку”, “пустышку” і сам городничий.
Кожну репліку переляканого Хлестакова ще більш переляканий Антон Антонович сприймає зовсім в іншому змісті. Те, що Хлестакова прийняли за ревізора, говорить про те, у якому ступені чиновники залякані такими що перевіряють. Тим самим Гоголь підкреслює, що для Росії в ті часи інспекторські наїзди інкогніто були звичайним явищем. І звичайно, ревізора всюди зустрічали так, як зустріли Хлестакова – йому був даний хабар, а ще гостя потрібно було підпоїти, щоб розвідати все остаточно.
Хто з ревізорів відмовлявся від смачного частування! Зрештою події обертаються таким чином, що ревізор “фельдмаршал” уже, зять Антона Антоновича й заступник сімейства… Комедія Н. В. Гоголя “Ревізор” відразу ж стала одним із самих популярних добутків свого часу, що свідчить про близькість до життя описаних у ній подій і реалістичності персонажів. Говорять, що навіть сам цар Микола I, побачивши повітових чиновників, сказав, що вже мав можливість раніше бачити їх – у комедії Гоголя “Ревізор”. І дійсно, створений у цьому літературному шедеврі “малий мир” не припускає, що за його межами існує мир інший, що відрізняється від цього
Не випадково сам автор комедії називав місто, у якому відбувається дія, “збірням містом всієї темної сторони”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)