Піснярка Маруся Чурай, або Сучасній естраді мас бути соромно
Кожен, хто починає писати про відому українську піснярку Марусю Чурай, обо’язково оговориться, що чи дійсно існувала ця дівчина, чи вона тільки з легенди і народної уяви, – досі не відомо. Як на мене, навіть якщо б Марусі Чурай не існувало, то її варто було б вигадати. Але вигадувати її не варто: навіть історичні документи, які підтверджуються факт існування цієї невірної постаті. Хоча відомості про її життя часто неповні і суперечливі. І Традиційно Марусі Чурай приписують кілька пісень. Серед них “Ой, не ходи, Грицю…”, “Віють вітри,
Життя Марусі Чурай склалось досить трагічно. Зрада коханого, смертний вирок (який, до речі, зберігся в одному з архівів), самотність, хвороба. Але ми не можемо стверджувати
Попри увесь трагізм життєвого шляху, у піснях Марусі Чурай відчувається сила людини, яка не зупиняється перед труднощами, яка відчуває світ гостро, але не ламається під тиском обставин, несправедливості. Мені являється талановита, закохана у життя дівчина, сповнена життєвої енергії… Якби доля Марусі склалась інакше, чи створила б вона такі поетичні шедеври? Це питання відкрите. Недарма кажуть, що письменники, художники, , якщо стають щасливими в особистому, побутовому, матеріальному світі, залишають створювати справжнє мистецтво. Хоча це питання також дискусійне, ак дивно складається іноді доля. Окрім обставин, які не залежали від самої дівчини і призвели до таких трагічних подій, своєрідна “іронія долі” переслідує її і після смерті. Наприклад, на місці, де відбувався суд над нею, встановлв пам’ятник не піснярці, а російському цареві Петру І, який відпочивав тут біля Полтавської битви.
Що ще нам відомо про Марусю Чурай? Дати її життя – орієнтовно 1625-1650 роки. За двадцять п’ять років ця дівчина зуміла увійти в історію нашого народу, стати справжньою легендою, навіть символом українства. Як на мене, існування такої особистості товстою лінією закреслює здобутки більшості виконаців усіх часів… Якби мені потрібно було написати біографію Марусі Чурай в художньому стилі, я почав би з такої фрази: “Українська піснярка Маруся Чурай приблизно за чотири століття до того, як пісня стала медійним продуктом. У тому далекому і не зовсім зрозумілому нам житті пісня була сповіддю душі, криком серця, а не комерційним товаром, призначеним для фінансового успіху”. Я, напевне почав би з такої фрази. А взагалі-то, цією фразою можна й обмежитись.