Митець і суспільство як центральна проблема роману Л. Костенко “Маруся Чурай”

Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” є перлиною української літератури ХХ століття.
Центральною філософською проблемою твору є проблема митця й суспільства. Головна героїня – Маруся Чурай. Це людина, наділена геніальним піснетворчим даром, що означає надзвичайно тонку і багато в чому специфічну, не таку, як в інших, духовну організацію.
Ліна Костенко аналізує у своєму романі психологію творчості Марусі Чурай, її стосунки із суспільством. Учені, які досліджують психологічні особливості художньо талановитих людей, відзначають

їх загострену здатність емоційно сприймати світ.
Стосунки Марусі з коханим – Грицем Бобренком були виняткові. Любити її (митця) було непросто, бо в Марусі була глибинна, вразлива душа. Вона надто піддається настроям, як правило, мінорним. Маруся, як сказала Бобренчиха, “пасмурниця”, а для декого й “чаклунка”. Характерна ситуація для митця, котрий через своє особливе обдарування змушено піднятий над середовищем, стоїть вище нього і від цього постійно карається самотністю, відсутністю зріднених душ, чужими заздрощами та несправедливими намовами. Одвічна внутрішньо-конфліктна проблема
“поет і натовп” є суттєвою для Марусі Чурай, головної героїні твору. Зовні Маруся звичайна дівчина, свою вищість вона просто не усвідомлює.
Гриць Бобренко зраджує Марусю, піддається умовлянням матері, яка хотіла оженити його на багатій Галі Вишняківні. Коли Гриць повертається до головної героїні, вона – людина із загостреним чуттям – просто не в змозі пробачити зраду. Маруся дійшла до думки про “нерівність душ” – своєї та Гриця.
Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження. Багата, незвичайна інтенсивність емоційного життя Марусі – це той “тиск” почуттів, від яких вона звільняється характерним для всіх митців способом – через художню творчість.
В розмові я, сказати б, то не дуже.
А в пісні можу виспівати вас,
– признається Маруся. За словами Івана Іскри, Маруся навіть “думає піснями”. Найбільш радісні творчі миттєвості вона переживає, коли висловлює свої любовні почуття – у ту пору, коли любов у неї була щасливою:
Любились ми, не крилися. У мене
душа, було, піснями аж бринить.
Якщо ж її переповнює душевний біль, творення пісні стає для неї порятунком. Це
Тобі то добре, ти цього не знаєш.
У тебе й мука піде у пісні.
Подружнє життя, позначене зрадою, неможливе для неї, у її розумінні воно позбавлене сенсу. Маруся не згодилася на повернення Гриця, бо його зрада “цілий вік стоятиме між нами. А з чого ж, Грицю, пісню я складу?”
Слухаючи пісні у виконанні кобзаря й мандрівного дяка, Маруся Чурай задумується над призначенням пісні, здогадується про нетлінність пісні у часі.
Отже, життя видатної піснетворки було непростим. Маруся рано помирає від надмірних переживань та сухот. її було засуджено за вбивство Гриця Бобренка, але грамота від Богдана Хмельницького скасувала вирок. Коротке життя видатної поетеси Марусі Чурай закінчується весною, але у цьому світі її пісні залишаються ще надовго, можливо, й назавжди.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Митець і суспільство як центральна проблема роману Л. Костенко “Маруся Чурай”